«І вмирати», — подумав Талавір.
— Нам потрібно більше сил. Треба покликати амазонок, усіх, хто здатен тримати зброю, — спробував втрутитися він. — Може, якось переманимо на свій бік грифонів? Один уже з нами, решта теж можуть прийти. Потягнемо час, поторгуємося з Белокуном. Мені є що йому запропонувати, — слова Талавіра потонули в черговому «буа-ах».
Армійці були наче тулпари на марші. Таких легше вбити, ніж змусити слухати. А потім передранкову тишу розірвав черговий гімн Двобогу. Більшість армійців зіщулилася, затуляючи вуха.
Талавір не зразу зрозумів: щось змінилося. Музика змовкла, але слова продовжували лунати. І вони належали Сфені.
— Відпустіть Талавіра Каркіноса — і ми дамо вам піти. Опір означає смерть. Рішення — коли сховається Йилдиз. Талавіре, ми чекаємо на тебе. У нас була домовленість. Я виконаю те, що обіцяла… Відпустіть Талавіра Каркіноса — і ми дамо вам піти…. — усе лунав і лунав запис. Тиша, що прийшла потому, була дзвінкіша за гімн.
— А я казав, що ти засланий, пташко, — прохрипів Саша Бідний.
Армія потвор немов прокинулася. Ще мить тому вони були готові на смерть, а тепер сперечалися, що робити з Талавіром.
— Про яку домовленість вона згадувала? — Живе око Болбочана палало, наче вогонь.
— Не було жодної домовленості. Вона хотіла, щоб я дізнався про Золоту Колиску. Але її не існує.
Для Армії потвор Золота Колиска була найсвятішою реліквією, а Талавір наче розписувався, що хотів її знайти для Старших Братів. Простір під дахом наповнився криками: «Убиймо його! Зрадник!». І раптом із глибини барака пролунав дзвінкий чистий голос:
— Не треба його віддавати! Я знаю секрет Матері Вітрів! Я знаю, як спустити її на землю.
З приходом Армії потвор Талавір зовсім забув про Чорну Корову.
Болбочан здивовано розвернувся. Його приклад наслідували інші. Дівчинка знічено всміхнулася. Вона явно не розраховувала на таку увагу.
— Дай-но вгадаю: секрет тобі наснився? — На обличчі Болбочана розцвіла посмішка, наповнена дикою сумішшю глуму та ніжності.
— Так. Ні. Це все Ма. Але я скажу тільки йому. — Чорна Корова, відсікаючи всі звинувачення, що пролунали на адресу Талавіра за мить до цього, вказала пальцем у його бік.
Дівчинка відвела Талавіра в найтемніший куток барака й попросила нахилитися, потім стала навшпиньки, притулила долоні до його вуха й прошепотіла свій секрет. Очі Талавіра здивовано розширилися. Але Чорна Корова лише кивнула.
— Відійди від неї! Відійди! Відійди! Від неї! — мухою задзижчала в голові Амага. — Як вона? — Талавір потер бляшку в лобі, намагаючись відігнати думки відьми. — Думає про вас. — Чорна Корова примружилася і з підозрою зазирнула в його обличчя. — І картає себе за це.
— Чому?
— Вона не хоче, щоб ви їй подобалися. Думає, що це робить її слабшою.
Раніше я теж так думала. Вважала, що найгірше в житті — втрачати того, кого любиш. Ліпше самій першій про всіх забути.
— А тепер?
Талавір очікував тих самих докорів, що й від Ніязі. Він дозволив забрати Бекира. «Відійди від неї! Відійди! Відійди!» — кричала Амага так, що йому було боляче дивитися в обличчя Чорної Корови.
— Втрачати страшно, — продовжила дівчинка. — Саме страх не дав мені битися на повну силу.
— Це не твоя провина.
— Пам’ятати помилки означає намагатися їх виправити. Так казав мій батько. Чи я вигадала, що він так сказав? — Дівчинка замислено розчесала довге волосся тонкими блідими пальцями. — Байдуже. Я вже не боятимуся. І ми врятуємо Бекира та Ма.
«Якщо я виживу й залишуся при своєму розумі», — подумав Талавір, але думка про те, що Ма про нього згадує, наповнила теплом і змусила губи розтягнутися в мимовільну дурнувату усмішку. Він їй потрібен.
— Ви маєте відпустити Сімурга. Він приведе інших.
— Це ти теж побачила вві сні?
Дівчинка кивнула, відьма завила, Талавір подумав: ще кілька хвилин таких тортур — і він кинеться головою об стіну.
— А Бекира ти теж бачила? Як він?
«Якщо хлопчик не дістанеться Таргу, він зжере твою душу, і ти навіки залишишся зі мною», — у відчаї завищала Амага. Талавір так і не зрозумів, чому відьма боїться Чорної Корови. Але, попри біль і дражливий шум у голові, це його потішило. Відьма має слабке місце.
— Я бачила лише жінок. — В очах дівчинки з’явився сум. — Здається, навіть маму. — Талавір подумав, що зараз вона замовкне й наступні фрази доведеться видирати кліщами, але Чорна Корова продовжила: — Дівчинка з Матері Вітрів, дочка Сахана Трошки, сказала, що з Бекиром усе добре. Він спить.