Поряд вишикувалися інші птахолеви, яких привела Гуль.
Болбочану випала честь сісти на короля грифонів. Ще на двох птахолевиць поряд із вихованками Албасти вмостилися Сейдамет та Саша Бідний. Дівчатка привітно помахали Талавіру, як давньому знайомому.
У нього закололо в грудях, наче там проросла суєрна колючка. «Сьогодні день твоєї смерті… І всіх, хто тут є», — спливли в пам’яті слова Амаги.
— А що, як мій сон несправжній? Що, як ми не знаємо способу збити Матір Вітрів? — прошепотіла йому в спину Чорна Корова.
«Тоді ви помрете ще швидше, ніж гадаєте, дрібні самовпевнені невдахи!»
— розреготалася в його голові Амага. Талавір подумав, що відьма, як ніколи, має рацію, а потім нахилився до Чорної Корови. Часу на вагання не залишилося. От-от мав початися останній бій.
— Тоді ми знайдемо інше рішення. Мати Вітрів опиниться на землі. А Бекир та Ма — на волі. — І перш ніж Чорна Корова знайшлася з відповіддю, Талавір прокричав: — Полетіли!
Інтерлюдія
Виклик Гавена Белокуна заскочив Сфену зненацька. Вона якраз планувала навідати Ма й пробачити їй прокушене вухо. Зрештою в тому навіть було щось еротичне. Натомість довелося відправити до полонянки Руф, ще й віддати їй бакасу Ма.
Старший Брат, який стояв на варті перед кабінетом очільника Матері Вітрів, виструнчився перед Сфеною. Манкур у його лобі зблиснув червоним.
Іменем Белокуна вона змусила всіх отримати «поцілунок» бакаси. Інфікувати весь екіпаж від однієї жаби було ризиковано. Контакт із бакасою, що контролювала десятки манкурів, витягував купу суєру, але воно було того варте.
Сфена була за крок від того, щоб отримати реальну владу над Станцією.
Залишалася невеличка перепона. Вона постукала до кабінету Белокуна й прочинила двері.
Яскраве світло, якого було мало в коридорах і більш ніж достатньо — у кімнатах Белокуна, майже її засліпило. Вона не одразу помітила зміну в обстановці. Белокун і справді збожеволів. Усі меблі були звалені в кутку кімнати.
Біля великого темного вікна залишилася тільки банка зі зчорнілою бакасою Талавіра. Малюнки Мамая, наче безкінечний пасьянс, були розкладені на підлозі.
Белокун підозріло поглянув на Сфену, визирнув до коридору й рвучко замкнув двері, а потім повернувся до розглядання долівки.
— Я близько. Я майже знаю, де Золота Колиска.
Белокун звів на Сфену налиті кров’ю очі. У білках полопалися капіляри, шкіра на обличчі потріскалася і вкрилася тонким шаром солі. На колись білому френчі розповзлися червоні плями. Калюжі серед малюнків свідчили про правдивість чуток: Белокун стікав кров’ю. Талавір, якого вона бачила внизу, хоч і перетворився на потвору, але був у значно кращій формі.
— Де? — ошелешено перепитала Сфена. Вона згадала їхню першу зустріч.
Як же вона тоді його боялася — легендарного Гавена Белокуна, який пережив Спалахи. Як хотіла вислужитися. І що бачить тепер — божевільного, чий розум забрав суєр. Ні, вона такою не стане. Ма допоможе їй вилікуватися.
— Проблема в тому, що Мамая ніхто ніколи не слухав. Та він і не був балакучим. Ти знала, що він не міг говорити? Читав чужі думки, але сам не говорив. Родове каліцтво, якого не виправив навіть Зорг. Тому його знаки — це послання. Чому ти не схопила Талавіра Каркіноса?! — несподівано визвірився Белокун. Сфена мимоволі відступила назад.
«Хто йому доніс? Белокун узагалі не мав знати, що я спускалася по Бекира».
— Я не одразу його впізнала, він дуже змінився. Залишилося саме обличчя.
Але тепер у нас є хлопчик. Він же теж схожий на Мамая.
— Правильно, — трохи заспокоївся Белокун. — Те саме обличчя.
Приготуй операційну.
— Ви впевнені? Ми ще навіть його не допитали. Крім того, він — це спосіб тиснути на Ма. Ви вважали її корисною. — Сфена покосилася на бакасу.
— Чи не краще спробувати зв’язатися з Талавіром? Тепер він зовсім близько.
Бакаса має подіяти.
Доктор теж подивився на банку, розмірковуючи над її словами.
— Бачили б ви, як він бився. Тіло Талавіра засвоїло потрібну кількість суєру, і зміни законсервувалися. Упевнена, що бакаса відгукнеться, — продовжила тиснути Сфена.
— Можливо. Подай її мені.
Сфена з готовністю кинулася по банку й уже за мить простягнула її доктору. Белокун здавався розгубленим. Він подивився на бакасу, перевів погляд на підлогу, помітив якусь невідповідність і нахилився перекласти малюнки.
Сфені почав уриватися терпець.
— Мамай умів працювати з пам’яттю. Влазити в голову людини й змінювати її спогади. Ти про це знала? І я не знав до останньої ночі Зорга.