— Ви хочете сказати, що Мамай причетний до смерті наставника Язика?
— Сфена опустила руку. Бакаса може й почекати. Не щодня вдається почути зізнання століття.
— Причетний? Ха! Мамай кілька місяців витягав із голови Зорга спогади про той клятий будинок в Ак-Шеїх. І робив це так майстерно, що Зорг не відразу запідозрив. А коли зрозумів, було вже пізно.
Старий пердун почав плутати реальність із вигадкою. Кричав, що Мамай не людина, що в ньому живе хтось інший. Скиглив, що він заслуговує на смерть.
Покручена, прикута до інвалідного візка напівдитина так злякала всемогутнього Зорга, що той написав донос Язику. Язик не повірив, як і я на той момент. Я не уявляв межі могутності Мамая.
— І все одно ви допомогли йому вбити Зорга?
Белокун підняв із підлоги малюнок. В епіцентрі червоно-чорного вибуху стояв чоловічок у круглих окулярах і тримався за голову. Його обличчя перекосилося від болю.
— Звісно, допоміг. Мамай переконав Зорга, що той мусить підірвати лабораторію. В останню мить Зорг почав сумніватися. І тоді на допомогу прийшов я: прив’язав старого, набрав правильні комбінації й ледь устиг утекти й витягти Мамая.
— Але ж Зорг урятував Мамая, та й вам дав нове життя! Як ви могли вбити власного вчителя? — Сфена прекрасно знала про відсутність моралі в Белокуна, але їй хотілося почути підтвердження, більше подробиць, які вона змогла б використати проти нього.
— Дивно, що про це запитуєш саме ти. — Белокун підсунув іще один малюнок. — Не знаю, що відчував до Зорга Мамай. І чи взагалі міг щось відчувати після всіх тих операцій, пережитих під руками Зорга. Деякі проводили без наркозу.
— Звідки ви знаєте? — тихо запитала Сфена. Вона вже здогадалася, якою буде відповідь.
— Бо я йому асистував. Я завжди мав тонкі вправні пальці. Ніколи не здогадаєшся, на кому я тренувався за наказом Зорга. — З носа Белокуна потекла кров, заюшила губи й стекла на шию. — На власній матері. Ха! Не дивися на мене так. Кожен платить свою ціну. Я такий, яким мене зробив Зорг. Я був хорошим учнем. — Белокун устав і потягнувся по бакасу.
Сфену нудило від сповіді Белокуна. Його злочином було не вбивство наставника, а зізнання. Догмат сповідував, що Старші Брати безгрішні, а чужі звинувачення — лише наклеп. Тримай свої гріхи при собі або розкажи слідчій комісії Язика й прийми справедливу кару, але не зізнавайся всує. Ніколи. Сфена поклала банку в розкриту руку доктора.
— А от ти нікчемна учениця. — Белокун розчепив пальці, і перш ніж Сфена встигла перехопити, скляна посудина розбилася об підлогу. — Я розкусив тебе, як Мамай — Зорга. Ти надумала звести мене з розуму! Ти, дурна, ні на що не здатна матка, думала, що зможеш підкорити Гавена Белокуна? — Він замахнувся і щосили вліпив Сфені ляпас.
Вона не відчула удару, бо одночасно з ним її прошив біль: її бакаси торкнулася Руф! «Що вона витворяє?» — подумала Сфена й кинулася на очільника Станції. Розкидаючи малюнки, вони повалилися на підлогу. Попри хворобу, Белокун був сильнішим. Він заліз на Сфену, схопив її за волосся й кілька разів ударив головою об підлогу. Перед її очима все попливло. А потім вона відчула щось слизьке й смердюче на обличчі.
— Ти хотіла, щоб я торкнувся бакаси? На, жери її тепер! — Белокун намагався запхати напівдохлу жабу Сфені до рота. Перша Зіниця витягла з кишені шприц і всадила голку в шию очільникові Станції. Тіло Белокуна затряслося, наче крізь нього пропустили електричний струм. З рота потекла кривава піна. Сфена скинула із себе доктора й відповзла, хапаючи ротом повітря.
— З бакасою ви це даремно. Ма придумала, як заблокувати сигнал манкура.
Але виявилося, що суміш має побічний ефект. Якщо її вколоти тому, хто торкається бакаси, мозок розплавиться. Як оце у вас зараз. — Сфена, витираючи кров з обличчя, знову наблизилася до Белокуна. — Я не хотіла це використовувати. Ви самі винні. Хоча кого я в біса дурю, звісно, хотіла. Ваш час сплив. Доктор скидався на мертвого. Його очі були широко розплющені, а губи ледь помітно ворушилися. Сфена нахилилася.
— Золота Колиска, Мамай, — прошепотів Белокун.
У вікно пробилися перші рожеві промені, а на зовнішній майданчик щось важко опустилося. Огидна морда Птерокса притулилася до скла. Четверорукий зазирнув до кабінету. Сфена витерла закривавлені руки об форму й подала знак Мато Дуковачу, що все добре. Белокун живий, а отже, у них є улюблена кров Птерокса для розрахунку. Внутрішній динамік заволав сигналом тривоги. Її звернення до потвор не спрацювало. Замість того, щоб віддати Талавіра, вони пішли в атаку. Сфена важко підвелася і презирливо поглянула на розпластане тіло. Зрештою вона досягла свого. Белокун тепер не зможе виконувати обов’язки очільника Матері Вітрів.