— Піду рятувати Станцію. За Догматом керівництво переходить до мене.
Не сумнівайтеся, я вб’ю всіх потвор унизу, заберу Талавіра, а коли знайду Золоту Колиску, то віддам її Язику. — Сфена сумнівалася, чи Белокун її розуміє, але вона мусила це йому сказати: — На відміну від вас, я переконана в істинності одного: Кіммерик належить Старшим Братам. Так було й буде завжди, навіть якщо інші в це не вірять. За допомогою Золотої Колиски правда Старших Братів переможе в усьому світі. А ви слабак! — Сфена плюнула в обличчя Белокуну й вийшла в коридор.
Сфена забігла до афізи, схопила матку бакаси, від якої вона заразила всіх на облавку, встромила пальці їй у спину й на мить ледь не збожеволіла від масиву образів і відчуттів. Деякий час пішов на те, щоб сконцентруватися і знайти заступницю. Як вона й підозрювала, Руф була в кімнаті Ма.
— Що ти робиш, дурепо?! — закричала Сфена. Вона побачила пістолет у руках Руфі, відчула її страх і здивування, а тоді Сфену викинуло зі свідомості жінки з пір’ям. Ма звільнилася!
У Сфени закрутилася голова так, що вона мусила вчепитися в полиці й сповзти на підлогу.
Одночасний контакт із такою кількістю людей вимагав забагато суєру.
Долоні запекло. Доторк до напівживої бакаси Талавіра запустив кумулятивний ефект. Суєр у її тілі збунтував. На долонях утворилося по здивованому оку.
Сфена стиснула кулаки, вдавлюючи в очні яблука нігті, і важко підвелася.
— Ма немає куди дітися зі Станції, — прошепотіла вона до себе. — Руф зачекає. Спершу треба знищити нападників.
На містку панував хаос. Хтось кричав, що в потвор унизу грифони. Хтось благав знайти Белокуна й використати потужнішу зброю. «Наче вона в нас є», — подумала Сфена. Звістка про грифонів їй не сподобалася. Крилаті потвори означали повітряний бій.
Старші Брати не зреагували на появу Першої Зіниці, і їй знову довелося торкнутися бакаси. Цього разу око вилізло в неї на шиї. Біль від манкурів привів чоловіків до тями. Лік ішов на хвилини, але Сфена вирішила, що виховний момент важливіший за негайну відповідь потворам. Тепер, як ніколи, команда Матері Вітрів мала її визнати.
Сфена простягла до натовпу руку, демонструючи, що вона не торкатиметься бакаси. Їй були потрібні їхні віра й відданість. Чоловіки прикипіли до ока на її долоні.
— Роками Старші Брати, керуючись заповідями Двобога й милосердними наказами Язика, допомагали потворам на Території К. Ми сподівалися, що вони зціляться. Що оцінять нашу велику жертву. Але вони проявили чорну невдячність. Вони вкусили руку, яка давала їм їжу! І мають понести заслужену кару. — Сфена зробила паузу, даючи їм час на відповідь. Спершу над містком зависла тиша. Але потім хтось почав читати Догмат, його підтримали інші голоси — Шкідник, мовтарган, заслуговує назнищення.
— Так, Кіммерик, Дешт, Територія К, — продовжила Сфена. — Це невід’ємна, історична частина нашої держави. Ті, хто це заперечує, підспівують нашим ворогам. Ворогів у нас багато, вони тільки й чекають, що ми покажемо слабкість. Але вони не розуміють одного: з нами мудрість та справедливість Двобога. Ми переможемо. Сьогодні ми отримаємо зброю Мамая — Золоту Колиску. Роки пошуків завершилися. Спалахи можна повторити. — Сфена зачекала, поки до Старших Братів дійде сенс сказаного. — Із Золотою Колискою Старші Брати здобудуть владу над усім світом. — Вона скинула руку в ритуальному жесті Двобогу й задоволено оцінила, як швидко її рух повторили інші. Вона не хотіла, щоб вони запитали, де Белокун. Справа Старших Братів — коритися наказам. Сьогодні наказує вона.
Мати Вітрів, наче на підтвердження її слів, вибухнула гімном Двобогу.
Голоси Старших Братів злилися в єдиній молитві. Коли слова стихли, Сфена знову підняла руку.
— Сьогодні ви знищите всіх потвор. Ви маєте захопити живим колишнього Брата, зрадника й відступника — Талавіра Каркіноса. Решта має завершити шлях і покинути Колесо. Двобог і його пророк Язик чекають на вашу перемогу! Спустити коптери!
Старші Брати кинулися виконувати її наказ.
— Ти, перевір Медичний, — Сфена зупинила якогось Старшого Брата. — Марія Дорош і її син мають бути замкненими.
«Спершу Станція, потім Ма», — думала Сфена дорогою до злітного майданчика, де на неї чекали Мато Дуковач та його Птерокс.
Блиск суєрного купола змусив примружитися, вітер ударив в обличчя, вона ледь не втратила рівновагу. А коли зір повернувся, побачила, що землю внизу встеляє дим, а в ньому, наче привиди, ширяють вершники. У Сфени все попливло перед очима. На мить їй здалося, що вона от-от зісковзне з облавка.