Від несподіванки Талавір похитнувся й упав на землю. Саша Бідний скочив йому на груди, продовжуючи гамселити здоровою рукою.
— Вона моя.
Талавір бачив кров на кулаці акинджия, здригався від ударів, але болю не відчував. І лють теж почала відступати, наче раніше її живила тільки Амага. Але щось змінилося. Талавір легко перехопив руку Саші Бідного й прислухався до власних відчуттів. Амага не зникла, як йому спершу здалося, а лише зачаїлася.
Натомість усе дужче проступав Тарг. Джадал наближався.
— Зупиніться нарешті! Злізь із нього. — Кулак Ма прийшовся на прогнилу щелепу Саші Бідного. Він охнув і завалився набік. Але й жінці не вдалося втримати рівновагу. Вона наступила на крило, що вибилося з перев’язі, і гепнулася поряд із чоловіками. Талавір спробував вибратися з-під обм’яклого тіла Саші Бідного й пропустив момент, коли до гурту цікавих, що вже зібралися довкола, підійшов гігант і накрив їх своєю тінню. Голоси принишкли, а коло розширилося, наче потвори розступилися, щоб пропустити когось значущого.
— Ви порушили сон сестер! — прогриміло над його головою.
Усе ще лежачи на землі, Талавір задер голову й побачив величну жінку-кентавра. На її голові красувався чудернацький ковпак із пір’ям грифонів.
Зморшкувате обличчя перерізав шрам, як і оголені місця, де мали бути груди. У руках жінка тримала списа з нанизаними на нього кількома головами чоловіків.
За її спиною висів лук, а на поясі бовтався пишно прикрашений сагайдак зі стрілами. Лискуче хутро на кобилячій половині відливало бронзою, під смаглявою шкірою людського тіла грали могутні м’язи. Хіба онук Азіза-баби Кебап міг зрівнятися з кентаврихою міцністю статури.
«Гікія — королева амазонок», — промовив хтось з армійців і поспішив відійти подалі. Талавір важко зіп’явся на коліна, — отрута духів та напад Саші Бідного витягли з нього чимало сил, — для чогось обтрусив подерті штани й аж тоді побачив, що вони билися поряд зі складеними тілами амазонок.
— Ці приблуди осквернили місце тризни! — проревіла кентавриха.
— Вони билися через неї. — Гуль з готовністю показала на Ма, що ніяк не могла скласти крила, і підморгнула Талавіру, наче брала участь у вельми цікавій забаві.Талавір спробував зіп’ястися на ноги, але копито кентаврихи змусило його сидіти. — Чому? — Гікія подивилася на Ма, наче від її відповіді залежало, що вона далі робитиме з Талавіром. На обличчі Ма застигла суміш здивування та обурення. Вона явно не знала, що відповісти Гікії.
— Бей акинджиїв з Ак-Шеїх, — Ма з гірким видихом показала на Сашу Бідного, що все ще приходив до тями в руках Скіф’янки, — хоче, щоб я народила йому незміненого сина.
— А цей? — Кентавриха знову буцнула Талавіра.
— Гей, легше! Чого ніхто не сказав, що цариця амазонок має такий міцний круп? — А цей, — незадоволено подивилася на Талавіра Ма, — кинувся мене захищати.
— Забираєш його?
— Що? — не зрозуміла лікарка.
Гікія приставила списа до маківки Талавіра.
— Він осквернив місце упокоєння сестер. За це смерть. Але якщо він твоя власність, говоритиму з тобою, — повторила Гікія. — Закон амазонок. Закон Дешту. — Якщотинепогодишся, я візьму! — викрикнула знатовпуГуль.
— Беру! — Ма нарешті так-сяк склала крила й допомогла Талавіру підвестися.
Спис Гікії перемістився до голови Саші Бідного.
— Прошу, — видихнула Скіф’янка, прикриваючи своїм тілом акинджия.
— Або я можу, — знову озвалася Гуль.
— Ти знаєш, що це означає, Скіф’янко, але чи приймуть тебе сестри?
— І що означає наша домовленість? — замість неї запитала Ма. Вона згодилася забрати Талавіра, навіть не цікавлячись умовами. Але в Дешті будь-яка угода мала ціну.
— Ви станете частиною мого війська й понесете покарання за свою власність.
— Гей, я не хотів нікого образити. Зі всією повагою, але до чого тут Ма?
— останнє, чого б хотілося Талавіру, це битися з кентаврихою. Але й відпускати до них Ма всупереч її волі він не збирався. Клятва амазонки, як і клятва Старшого Брата, була довічною.
Саша Бідний виплюнув образу в бік королеви амазонок. Йому теж не сподобалася претензія Гікії. Чоловік може вимагати від жінки покори, але ніколи не згодиться, щоб таке право мала вона.
Хтось з армійців загиготів. З гурту амазонок долинули масні жарти.
Натовп розважався сценою. Градус веселощів знизився, коли до них підійшов чоловік у шоломі. Залізна конструкція на його голові нагадувала перевернуте відро й щільно закривала обличчя та шию. Чоловік був невисокий та худорлявий, і шолом на його плечах здавався занадто громіздким для миршавої статури. Але армійці розступилися, даючи йому дорогу. З того, як вони схиляли голови й промовляли «буах», Талавір зрозумів, що перед ним очільник Армії потвор генерал Григоренко-другий власною персоною. За ним шкандибав обскубаний молодняком Птерокса Болбочан.