— Кажи, — крізь міцно стиснуті зуби просипіла Ма, і Талавір побачив, як зціплені її кулаки. Шипи на складених крилах загрозливо сіпнулися. Між лікаркою та Азізом-бабою були свої незакриті рахунки.
— Амага вимагала, щоб Албасти знайшла тіло дитини для Тарга. Щоб той міг відродитися. Але таке переселення стерло б особистість дитини. Убило б її. В ідеалі це мав би бути хлопчик, — останнє слово Талавір вимовив так повільно, що в Ма не залишилося сумнівів. Йому довелося обхопити її за стан, коли вона рвучко потягнулася до Азіза-баби.
— Ти хотів переселити джадала в Бекира?! — закричала Ма. — От для кого ти його беріг?
Армійці заворушилися. Генерал Григоренко-другий закричав, що треба дати старому закінчити. До кола підійшли діти.
— Я на це не погодився і цього не дозволю. Жодна дитина не отримає цих, — Талавір постукав себе по лобі й розвернув Ма до себе. — Я і так помру. Мене вбиває отрута Тарга. Скоро він не зможе її стримувати й остаточно перетвориться на джадала. Ми розмовляли лише раз, і він попросив… — Талавір зробив паузу й ледь помітно всміхнувся. Якщо Амага його досі чує, для неї це буде неприємною новиною. — Тарг попросив, щоб я його вбив. Звільнив від огидної сестриці й не менш огидного напівжиття. Навіть «живе м’ясо» зрештою здихає, і тільки безтілесний дух ніяк не може впокоїтися. Мені навіть стало його шкода. Але, знаєш, — Талавір потер золоту бляшку, наче востаннє намагався щось вигадати, — я так і не знайшов способу. Якщо старий думає, що, знищивши мене, упокоїть і джадала, я згодний.
— Як ти можеш довіряти Азізу-бабі? Я бачила, що він зробив із дитиною онуки Сєрова, з Мамаєм! Він хотів його вбити, щоб отримати силу Золотої Колиски. Але й це йому не вдалося. А коли Мамай став учнем Зорга, а потім очільником Матері Вітрів, саме Азіз-баба віддав йому Золоту Колиску.
Підвівся генерал Григоренко-другий. Тьмяно зблиснула залізна маска.
— Азіз-баба — чильтани. Так казав Григоренко-перший. Те, що цей засолений — колишній Старший Брат, не причина його вбивати. Це правда. — Залізна маска розвернувся до Ма, наче від неї залежало остаточне рішення. — Григоренко-перший був Старшим Братом, був клинком Двобога. Він готувався вбити Мамая, але не вбив. Він привів Азіза-бабу до Мамая. А коли Золота Колиска вибухнула й переродила Мамая в Бога Спалахів, Григоренко-перший отримав одкровення. І так створив Армію потвор. Якщо Григоренко-перший вірив цьому старому, то й ми мусимо. Азіз-баба проведе ритуал, який уб’є чоловіка, але й джадала.
— Марко Дорош мав убити Мамая, а натомість привів до нього тебе? — Ма висмикнула руку з долонь Талавіра й пильно подивилася на Азіза-бабу. — Це ти був тим кіммеринцем, із яким Мамай бачився напередодні Спалахів? Але чому? Коли і як ви познайомилися? — Очі лікарки палали, але все, чого вона домоглася, — це чергове знизування плечима.
— Я чильтани, — видихнув клуб диму Азіз-баба. — Мамай теж був одним із нас, хоч того й не усвідомлював. Він прийшов до мене в сни й попросив віддати Золоту Колиску. І я віддав. Бо вже бачив, що саме так зроблю. Азіз-баба іноді бачить майбутнє.
Старий підняв блискучі темні окуляри на Талавіра, немов остання фраза стосувалася насамперед його. Григоренко-другий кивнув. І Талавір зрозумів, що все вирішено. Якщо амазонки чи дочки Албасти були воїнством Діви, то Армія потвор беззастережно вірила в Бога Спалахів. А зараз Азіз-баба натякнув, що смерть Талавіра та джадала була волею Мамая. Навіть Ма відсторонилася і поринула у свої думки. Талавір був загрозою для життя її сина.
— Коли ви хочете провести цей ритуал? — Талавір побачив своє відображення в окулярах старого — засолене змінене тіло — і подумав, що не так уже й багато втрачає.
— Якомога швидше. Сьогодні світіння Йилдиз — час джадала. Хай що б тобі казав цей Тарг, — нехай розмете пил навіть спогад про нього, — то брехня, облуда, личина джадала. Він та його сестра дуже давно мучать цей світ. Якщо ми його не знищимо, то він зжере твоє тіло й звільниться. Може, уже сьогодні вночі.
Талавір подивився на захід, що вже почав червоніти. Азіз-баба витяг зі складок халата довгого загнутого на кінці чорного ножа.
— Стійте! — щодуху закричав Бекир. Йому так і не вдалося прорватися ближче до центру кола. — Дайте нам дорогу!
— Оці незмінені — діти Марка Дороша. Я тобі про них казав, — Болбочан нахилився до Григоренка-другого.
Генерал дав знак пропустити дітей. За Бекиром та Чорною Коровою до кола зайшли Ніязі й маленька Евге.
— Я мушу поговорити з Таргом, — випалив хлопець. — Як це зробити? — останнє запитання він адресував Талавіру.