— Ніяк, — цього Талавір очікував найменше. — Я недаремно тримався від тебе подалі. Не знаю, що ти чув, але Амага планувала отримати твоє тіло для Тарга. Тож краще тобі до мене навіть не наближатися.
— Про що говорити з джадалом? Що за маячня? — в один голос вигукнули амазонки й армійці.
Бекир щось намагався пояснювати. Кричав про духів дітей, яких зустрів у ямі під зруйнованими бараками. Чорна Корова навіть пригрозила стрельнути вогнем, якщо хлопцеві не дадуть зробити те, що він хоче. Але все це скидалося на дитячі казки та затягування часу. Талавір знав, що для Ма безпека сина — найважливіше. Він розвернувся, щоб пояснити їй, чому затію Бекира не варто навіть обговорювати. Але вона його випередила:
— А це взагалі реально — щоб Бекир поговорив із Таргом?
— Ти що, не чула, що я сказав? Дух відьми полює на його тіло. Її очі потемніли.
— Якщо Бекир упевнений, що це допоможе, я готова спробувати.
— Я не знаю, як це зробити. Вони ж у моїй голові.
Ма потерла обличчя, подивилася на свої долоні, не побачила кни, якою так багато років натирала лоба, але все одно приклала два пальці до виїмки під шиєю, де дівовірки ставили цятку на знак пошани богині.
— Здається, я знаю: тогірек Діви.
— Але ж цей обряд лише для жінок? — згори донісся голос Гікії.
Талавір подумав, що кентавриха знову вимагатиме покарання за зазіхання на священні жіночі традиції.
— Так і є, — неохоче визнав Григоренко-другий і подивився на Азіза-бабу, наче той мав їх розсудити.
— Ти віриш у тогірек Діви? — брови Талавіра здивовано насупилися.
— Віриш не віриш, яке це має значення? Частинки суєру пов’язані між собою. Найкращий приклад, як це працює, — манкури й бакаси. Мамай описав теорію, як це можна використати. Це все викладено в «Сказаннях Іфігенії Кіммерицької». У моєму звіті, — нетерпляче відмахнулася Ма. Вона не знала, як пояснити цим людям очевидне для себе. — Повірте, суєру байдуже, якої ми статі.
Йилдиз сходить на світанку. У нас є час спробувати поєднати ваші свідомості.
— То що скажеш, Азізе-бабо? — знову звернувся до старого Григоренко-другий.
Легені чильтани забулькотіли. Талавір подумав, що він наполягатиме на його смерті. Але Азіз-баба вкотре стенув плечима.
— Потрібен юшан, багато юшану.
У гурті засміялися. Наркотик був майже в усіх. Азіз-баба кивнув своїм жінкам. Тітка Фат неохоче дістала з-під паранджі невелику скриньку, відкрила й пустила колом. Кожен всипав до неї свою дрібку порошку. Коли скринька наповнилася і повернулася до Азіза-баби, старий витяг мішечок — на червону гірку впали звичайні білі кришталики солі.
— Цього вистачить, — сказав Азіз-баба, протягуючи Бекиру скриньку. — Тільки юшан має бути свіжим, наче щойно зірваним.
— Що за ігри, старий? Де нам узяти живий юшан? Останній ми використали в битві, — гнівно запитала Гікія.
Але по тому, як Ма подивилася на сина, Талавір зрозумів, що вона знає відповідь.
— Немає нічого легшого. Покажи їм, Бекире, — аж підстрибнув Ніязі.
Бекир обережно торкнувся порошку. Спершу нічого не відбувалося, а потім від його пальця наче розбіглися хвилі. Юшан заворушився, змінив колір — і повітря наповнив пряний аромат.
«Жайчи — той, хто вміє говорити з рослинами», — побожно зашепотіли амазонки.
Григоренко-другий наказав розпалити вогнище, щоб усім було видно, що відбувається. Талавір та Бекир стали в центрі людського кола.
— Добре, що нам треба зробити? Наїстися юшану, узятися за руки, заспівати гімн? — спробував пожартувати Талавір.
— Я піду з тобою. — Чорна Корова рішуче взяла Бекира за руку. Це ж саме зробив Ніязі.
— Евге теж краще приєднатися. Вона суєрний резонатор, — кивнула дівчинці Ма.
Але Евге вже й сама торкнулася лапки Ніязі. Ма розказала про вміння дівчинки, і Талавір чекав на швидкі зміни, але чи то Ніязі досяг свого суєрного максимуму, а чи Евге навчилася контролювати смертельний доторк. — нічого не сталося.
— Так, — погодився з нею Азіз-баба. — Але тобі, Ма, доведеться залишитися.
— Ні. Цього разу я не відпущу їх самих. А раптом щось піде не так?
— Якщо до світіння Йилдиз вони не домовляться з джадалом, ми вб’ємо Талавіра, — відказав Григоренко-другий. — Азіз-баба має рацію. Ти мати малого, ти була дружиною Марка Дороша, ти маєш право вирішити, коли ця мить настане.
— Ти багато в чому мене звинуватила, лікарко, — сказав старий. — Але Азіз-баба тебе не обманював. Тоді в Ак-Шеїх я сказав: якщо ти відпустиш дітей, то вони виживуть. І вони вижили. Я допоміг народитися Мамаю. Я, правда, хотів його вбити, щоб оживити Золоту Колиску, але це було погане рішення. Тієї миті, коли Азіз-баба взяв до рук немовля, він зрозумів, що смерть дитини ніколи не поверне нашу реліквію. Тоді я віддав Мамая Зоргу, бо знав, що тільки так хлопчик виживе. Я попросив Ханум наглядати за Мамаєм. А коли він виріс, віддав йому Золоту Колиску, бо нарешті усвідомив, що тільки Мамай зможе нею скористатися. Тільки він.