Жінка різко обернулася. Її обличчям пробігла тінь.
— Що?
— У тебе там кров.
Біля лопаток у Ма розповзлася пляма.
— Впала.
Ма розвернулася і швидко, наче втікаючи, спустилася донизу. Талавір почув луну й гуркіт генератора.
Кімната виявилася просторою. На стінах досі висіли старі плакати з інформацією про те, що робити під час бомбардувань чи застосування хімічної зброї.Більшу частину приміщення займали нари, заставлені ящиками із землею.
Під ногою чвиркнув якийсь коренеплід. Смерділо гниллю та вигрібною ямою.
— Тут була ферма Селіма Чорного. Вирощував бору. Вона схожа на картоплю, що була до Спалахів. А найкращі добрива для мертвої землі — продукти життєдіяльності живих істот. Але тут генератор, водозабирач і нормальна вентиляція. Більшість в Ак-Шеїх може тільки позаздрити.
Талавір зрозумів, що йому не відкрутитися від нового помешкання. За ніч він просякне смородом бори та кізяків і принаймні на запах стане справжнім засоленим.
— А що сталося з цим Селімом?
— Продав дочку й поїхав на південь. Вона народилася зі срібною шкірою.
Ма затримала на ньому погляд. Якої реакції вона чекала? Потвори часто продавали своїх дітей. Самі.
— І що, тут у всіх є підвали?
— Це єдине, що може врятувати від бурі. Особливо суєрної. До Спалахів теж були піщані бурі. — Жінка кивнула на вицвіле зображення Кіммерику на стіні. — Бурі особливо посилилися під час війни, коли вирубали всі насадження.
Ніхто тоді й не думав, що ми зможемо копати такі глибокі підвали. Вважали, що ґрунтові води зовсім близько. І вони уже тоді були солоними. Під нами й зараз вода, — сказала Ма. — Тільки отруйна, насичена суєром. Як і все навколо. Цій землі вже нічого не допоможе.
— Ти давно в Дешті? — запитав Талавір. Його здивував тон Ма. Вона вже не огризалася, неначе щось змінилося з часу тієї сутички на майдані.
— Достатньо. Тіло там, — Ма показала на двері збоку.
Талавір хотів продовжити розмову. Ніколи до того він не думав про Дешт як про територію з історією. Він шукав власні спогади й не замислювався про місце, де їх втратив. Але за стіною був Рябов — мета його приїзду. Він потягнув за ручку.
У меншій кімнаті на дерев’яному столі, загорнуте в старий поліетилен, лежало тіло. Талавір поставив коло стіни гвинтівку й підійшов до столу. Він очікував побачити Брата, якого втратив у Шейх-Елі, М-14, Рябова, людину, справу якої він витяг з афізи. У снах Талавір ніколи не міг роздивитися його рис.
— Що сталося з його обличчям? — розчаровано запитав він, оглядаючи труп. Шкіра на голові померлого була наче спечена кислотою. Нічого знайомого.
Ма принюхалася, ткнула паличкою в оголену кістку, наче її теж заскочило це відкриття, і сказала:
— Буря. Дії суєру не можна передбачити.
Внутрішні органи Рябова нагадували фарш. Ребра були переламані одразу в кількох напрямках. Наче хтось спершу заліз до черева, а потім звідти вистрибнув.
— Мабуть, було дуже багато крові?
— Так, — неохоче погодилася Ма.
— Де його знайшли?
— Біля будинку Сєрова. Але це нічого не означає.
Шестипалого Яшу після Обур-куртки, це п’ятдесятивідсоткова суєрна буря за вашою шкалою, підібрали аж біля Кара-Меркит, хоча тітки присягалися, що він лише на мить вийшов до вітру. Це Дешт.
Талавір подумав, що для потвори вона непогано знає термінологію Старших Братів. І зовсім не схожа на інших з Ак-Шеїх. Ма більше скидалася на жінок із Матері Вітрів.
— Будинок Сєрова — це той із потворним деревом?
— Так, ти ще багато про нього почуєш. Ціла кам’яна споруда в Дешті — рідкість, тому місцеві понавигадували легенд.
Талавір кивнув, затримав погляд на її руках, оцінив поставу. І раптом усе зрозумів.
— Ти з екимів?
Каста лікарів — екими — були другими після аскерів — воїнів — у структурі Старших Братів. На Матері Вітрів вони допомагали Белокуну під час експериментів над засоленими. Екими мали повагу та привілеї, тим дивніше було зустріти одну з касти в Дешті.
Ма ледь помітно згорбилася, наче запитання влучило у рану на лопатках, і витерла руки об штани. Тільки тепер Талавір помітив, як на безіменному пальці блиснула обручка.
— Мій чоловік був Старшим Братом. Марко Дорош, може, чув? Загинув тут, у Кіммерику.
— Ні, я не знав Брата з таким іменем. А якщо і знав, то вже не пам’ятаю, — Талавір вирішив сказати правду. — Після Спалахів я дістав поранення.