— Як і Рябов? Він теж нічого не пам’ятав. Хоча в Дешті це поширена проблема. Спалахи вкрали наші спогади. А тим, що залишилися, дуже важко вірити. Я от теж не впевнена, що мого чоловіка звали саме так. — Ма чи не вперше слабко всміхнулася.
— Так, — кивнув Талавір. Він чув про цей феномен Дешту. Хоча Старші Брати вважали індивідуальні спогади неважливими чи навіть шкідливими, якщо вони суперечили тому, що розказували самі Старші Брати. — Що шукав Рябов у вашому селищі?
— Не знаю, він мало з ким спілкувався, та й був у нас пару днів. Скажи, — раптом запитала Ма, наче розмова про спогади змусила її згадати щось важливе, — там, на майдані, коли ти говорив із Гєрою, ти когось побачив на його спині?
Талавір здивовано подивився на Ма.
— А ти хіба не бачила? Синя потвора — мертва дитина, вона постійно щось йому шепотіла. Дивна мутація, якщо ти про це.
— Так, — повільно проказала Ма, наче думала зовсім про інше.
Верхні двері грюкнули. Почулися швидкі кроки. Ма знервовано поглянула на сходи. Талавір скористався тим, що лікарка відволіклася, і засунув руку в пазуху Рябова. Одяг був розтерзаний не менше, ніж тіло, але він побачив тонкий шнурок на шиї і знайомий блиск. Потвори виявилися не такими злодійкуватими, як про них розказували. Або побоялися щось красти в Брата.
— Хто говорив із Рябовим останнім напередодні бурі? — Він швидко потягнув за мотузку й затиснув у кулаку золоту бляшку. Не тільки йому дістався подарунок від Ханум.
— Можливо, Гуль. Це жінка з аіле Азіза-баби. З родини старійшини. Вона носила Рябову їжу, — розсіяно відповіла Ма, вдивляючись у темряву сходів.
Нарешті кроки зупинилися, до кімнати зайшов мулоголовий. Поглядом обнишпорив закутки, зупинився на чоловікові й жінці, посміхнувся, наче вони невідомо що робили над трупом, і проревів:
— Там Тітка Валька кличе. Привезли Чорну Корову.
— Скажи, що я прийду пізніше, Аслане, — незадоволено відповіла Ма.
Мулоголовий кивнув, але продовжив стовбичити у дверях.
— Краще йди вже, Ма.
— Чого це? — металевим голосом запитала жінка.
Вона була не з тих, що корилися наказам. Ма демонстративно подивилася на Талавіра, даючи зрозуміти Аслану, що має важливіші справи.
— Там Саша Бідний. І твій син, — тим самим безбарвним голосом пробубонів мулоголовий.
Ма сполотніла. Навіть не глянувши на Талавіра, вискочила з кімнати.
— Мені теж треба поговорити з вашим акинджиєм, — проказав він у її спину, — це ж Саша Бідний привів Рябова?
Талавір одразу впізнав, хто з гурту мусив бути беєм акинджиїв. Саша Бідний стояв попереду, немов демонстрував, що це селище належить йому. За кілька кроків від нього в тіні юрти ховалося ще двоє: червоношкірий із маленькими рогами на лобі й вугільно-чорний, в очах якого замість зіниць стрибали вогники полум’я.
— Де він, Сашо? — кинулася до акинджия Ма.
— Наші діти — наша слабкість, — видихнув чоловік. Його підведені чорним очі звузилися. Акинджий подивився на двері до підвалу, на Ма й знову на Талавіра. — А я думаю, чого всі пташки в Ак-Шеїх такі збуджені? А до нас завітав новий Повноважний. Жінки люблять гарні обличчя. Адже ж так, Ма?
— А ти той, хто привів Рябова? — спитав Талавір і відчув, як червоніє обличчя. «Що це собі навигадував цей пухирчастий?»
— Я Саша Бідний. Я приводжу людей. Твій син разом із Чорною Коровою в нашої офіційної відьми — у Тітки Вальки, — сказав він до лікарки.
Ма ступила крок, щоб його обійти. Саша впіймав її за передпліччя й потягнув на себе. Ма на мить утратила рівновагу. Талавір опинився між ними й перехопив руку акинджия. Вона виявилася мокрою від поту й нерівною від виразок. Талавіру схотілося витерти долоню об комбінезон.
— Ти маєш бути вдячною, — ігноруючи його доторк, видихнув Саша Бідний в обличчя Ма, — гарні обличчя не дадуть тобі того, що я можу.
Жінка скинула його долоню, відступила на крок і розвернулася до чоловіків. Її очі палали.
— Мені не потрібні захисники, — кинула вона Талавіру. — І я сама вирішу, кому й за що дякувати.
Помічники Саші Бідного глибше заховалися в тінь, коли Ма пролетіла повз них. Талавір розімкнув руку. «Чого я вліз, хіба я знаю, як тут заведено в потвор?» — розсердився на себе.
— Я прийшов з’ясувати, що сталося з Рябовим, — сказав Талавір. — Ма показувала мені його тіло.
— Ма може. Показати тіло, — гикнув Саша Бідний.
Талавір стиснув зуби. «Спершу відповідь, а потім заїхати йому по пиці», — подумав він.
— Я зустрів його в Дешті, він був розгубленим, — продовжив акинджий.
— Але показав ярлик. Захотів прийти сюди. Акинджиї — друзі Старших Братів.