— Хто ще живе в тому будинку? — Талавір показав Гулі гральну карту Мамая. — Гєра, — з готовністю відповіла синьошкіра. — Його дружина. Хлопчик лікарки казати — мертва дочка. Казати, вона сидить на спині в старого.
— Казати? Але в Гєри за спиною реально синя потвора?
— Значить, ти казати, як Бекир, — безтурботно стенула плечима Гуль.
Талавір замислився, чи бачить іще хтось, окрім нього й хлопчика, ту кляту потвору.
— Ти коли-небудь чула про доктора Мамая?
На подив Талавіра синьошкіра жінка захихотіла.
— Смішне ім’я. Кіммерицькою «мамай» — ніхто. Так Азіз-баба казав, — поважно мовила дівчина. — Так ніхто себе не називати в Ак-Шеїх.
Талавір розчаровано кивнув і без особливої надії вирішив спробувати ще одну річ:
— А про Золоту Колиску чула?
— Так! — Гуль радісно сплеснула в долоні. — Це моя улюблена казка.
Азіз-баба постійно розказувати. Кіммеринці вірять, що Золота Колиска дає владу над цією землею.
З того, як Гуль говорила про старійшину, було зрозуміло, що він має над нею беззастережну владу. У голові Талавіра завирували думки. Азіз-баба був достатньо старим, щоб знати Мамая. Вони обидва захоплювалися казкою про чарівну Золоту Колиску. Чи був між ними зв’язок? А головне, чи був старійшина причетним до того, що сталося з Рябовим.
— Ти носила їжу Рябову на прохання Азіза-баби?
— Він сказав: неси. Гєра бей: «Вона йому сподобається», — дівчина дуже точно скопіювала плаксивий голос Сєрова.
— І ти йому сподобалася? — Це вже було зовсім неочікувано. Навіщо місцевій владі підсовувати Рябову жінку? Хіба ще один ритуал гостинності?
— І тобі можу сподобатися. — Гуль знову простягнула до нього піалу з чаєм. Талавір відпив, не відводячи очей від жінки.
— Вони наказали шпигувати за Рябовим?
— Азіз-баба, — Гуль навіть не спробувала збрехати. Дівчина підсунулася ближче, Талавір відчув її дихання. Вона витягнула довгого роздвоєного язика й облизала його щоку. Язик був шершавим і сухим, наче в кицьки. Талавір притлумив бажання відсунутися.
— Як насправді помер Рябов?
Фіолетові очі стали непроникними.
— Якщо ти приховуєш правду, Старші Брати цього не подарують. — Талавір схопив Гуль за руку. Він відчував, що Белокун підслуховує. — Ідеться про вбивство Повноважного. Покриваючи Азіза-бабу чи Гєру, ти стаєш співучасницею. Ти ж знаєш, що за це може бути?
Гуль кивнула, несміливо всміхнулася й облизнулася. Блиснули гострі білосніжні зуби. А потім вона зробила те, чого Талавір не очікував, — схопила його за голову й спробувала вкусити за манкур. Хватка виявилася несподівано сильною. Талавір учепився в її підборіддя, не даючи гострим зубам зімкнутися на його шкірі. З останніх сил відкинув жінку й витяг бляшку Ханум. Він планував засунути її до рота синьошкірої, але вистачило самого вигляду пластини. Золото подіяло на неї так само, як на демоницю в кургані КараМеркит. Гуль відскочила. На її обличчі застиг подив, наче вона побачила перед собою не Талавіра, а когось іншого.
Перед очима знову попливло. Що за чай підсунула синьошкіра? І раптом у його голові пролунав шепіт. Це було схоже на гудіння машин на Матері Вітрів, і водночас йому вдавалося розрізнити слова. «Золота Колиска», — проказав скрипучий жіночий голос. Манкур мовчав. Белокун не втручався. У свідомість заліз хтось третій. Перед внутрішнім поглядом Талавіра спливла золота маска духу з Кара-Меркит. Він збожеволів під впливом суєру? Це отрута Гулі чи доторк демониці, як попереджала Ма? Затуманеними очима він подивився на синьошкіру. Жінка мовчала, прикривши рот руками, і здивовано витріщалася.
«Золота Колиска», — вибухнув у його голові глузливий жіночий сміх. Навколо потемніло, і Талавір, непритомніючи, повалився на матрац.
Битви богів. І Кіммерик отримав свого бога. XV ст. до н. е.
З тієї жахливої ночі Амага запам’ятала небагато. Її батько кричав, як і інші чоловіки. Кастор вчепився в щоглу й молився Посейдону. За кілька годин до того, як Геліос відійшов, вони встигли побачити береги омріяної бухти Ктенунт.
Батько хотів віддати належне богам, але вони відмовилися приймати. На Понт упала темрява. Вітри влаштували змагання за човен. Чорні крилаті коні володаря моря вдарили в борти. Щогла заскрипіла. Їх накренило. І Амагу змило б з облавку, якби не сильна рука батька. Він схопив її за плечі й штовхнув до ящика під овечою шкурою. Там уже плакав Тарг. Амага вчепилася в полог і наказала брату молитися. Амфори стукотіли об борти ящика. Темна вода лилася в щілини.
Від страху й стукотіння крові Амага майже не чула звуків бурі. Вона молилася, хоч і знала, що її ніхто не почує. Боги покарали їх за зухвалість.