— Ваша дівка хотіла мене отруїти, я ледь не збожеволів, — пожалівся Талавір, про всяк випадок відсуваючи від себе горня з темною бурдою. Він вирішив, що сміх та шепіт були галюцинаціями, викликаними напоєм Гулі. У вухах досі стояв шум, наче його оглушило вибухом.
— Гуль? Йок! Ти їй сподобався, — тонким жіночим сміхом загиготів старий. — Жінки в Дешті не такі, як у Старших Братів. Беруть те, що хочуть, коли хочуть.
Талавір скептично подивився на невісток Азіза-баби, які зачаїлися в кутках великої юрти. Під куполом стояла нестерпна спека. Мулоголовий регулярно підкидав до великого вогнища в центрі сушений кізяк і кістки. Жінки ховали обличчя. Але Талавір не сумнівався, що їх заливав піт. Вони не скидалися на тих, які беруть те, що схочуть.
Поки Талавір приходив до тями, Азіз-баба розказував довжелезну казку про Золоту Колиску.
Про те, як богиня Діва народила Кіммерик, а коли він став дорослим, подарувала сину Колиску, у яку його вперше поклала. Це було знаком того, що він вільний обирати свій шлях та долю тих, хто розселиться на його землях.
Минули століття, боги перестали говорити з людьми, але люди не припинили шукати Золоту Колиску. Герої, царі та полководці вірили, що вона дасть владу над Кіммериком.
— Наївні, як може дитяче ліжко допомогти заволодіти землею? — Азіз-баба випустив у повітря кілька кілечок ароматного диму. Талавір подумав, що у балонах, окрім кисню, є щось значно цікавіше.
— Може, Золота Колиска — просто назва для чогось іншого? — запитав Талавір, а про себе додав: «Наприклад, для зброї, яку вигадав Мамай».
Талавір із зачаєним бажанням спостерігав, як кінець трубки знову опинився між жовтими зубами старого. Якщо Азіз-баба і здогадався, до чого веде Талавір, то ніяк цього не видав.
— Може, і так. Може, ми всі лише назви для чогось іншого. І пам’ять наша — вигадка, а реальність — лише сон богині чи божевільного бога.
Темні скельця старого збивали Талавіра з пантелику. Він не міг зрозуміти, з ким говорить — з пустельним філософом чи з юродивим. Хоча в Дешті різниця між цими поняттями була несуттєвою.
— Кажуть, до Спалахів ви вчили дітей?
Отрута Гулі подіяла й на манкур. Талавір його не відчував. «Хоча, може, це шум блокує втручання Белокуна?» Талавір засунув пальця до вуха й покрутив його, намагаючись позбутися шумовиння.
Але стало тільки гірше. Шум знову став нагадувати шепіт.
— Харам. Старші Брати забороняють згадувати те, що було до Спалахів.
— Старий, як указкою, застережливо потряс трубкою. — Хоча тобі можу сказати.
Так і було. Азіз-баба — вчитель. У мене досі залишилися учні. Пам’ять народу має передаватися від старого до дитини. І ніяк не навпаки.
Жінки заґелґотіли, розставляючи низенькі столи. Сьогодні був останній ритуал перед Андир-Шопаєм — мусафір — пригощання Чорної Корови. Так Ак-Шеїх символічно дякувало дівчинці за те, що вона віддасть їм своє тіло.
— Кажуть, кіммеринці самі приводили дітей до Старших Братів, переважно ось такі, як ви, вчителі? — Талавір вирішив піти в наступ.
— Кажуть, кажуть, — прогугнявив Азіз-баба. — Є такі, що тільки й кажуть, інші повторюють, треті слухають і вірять. До нас приходив доктор Зорг. Це було до війни. Діти голодували, деякі матері вважали, що так для них буде краще. Я їх не відмовляв. Але й моєї волі в тому не було.
— І серед тих дітей був Мамай? Він же тут народився?
— Мамай ніколи тут не жив і не мав родини. Як і ти. — Азіз-баба розвів руками, показуючи на жінок і чоловіків, які вовтузилися в його юрті. — А якщо немає коріння, яке тримає за місце, то яка різниця, де ти народився.
— Звідки ви знаєте, що в мене немає родини?
— Ти навіть не знаєш, хто ти. Це ще гірше.
Азіз-баба втягнув порцію дихальної суміші. Жінки заспівали. А Талавір вирішив не влазити в капкан старого й не розпитувати, звідки той так багато про нього знає.
— Навіщо ви наказали Гулі стежити за Рябовим?
Талавір подумав, що старий заперечуватиме. Це не так важко, якщо зважати на дурнуватість Гулі.