Хлопчика притиснули до стіни. Талавір побачив, як той нервово затамував подих.
— Може, договоримо надворі?
Йому й самому забракло повітря.
Від єдиного проходу їх відділяли десятки тіл. Талавір відгорнув килим позаду себе, намацав цупку тканину й спитав у хлопця, перекрикуючи гамір:
— Є чим розрізати?
Бекир порився в кишенях і витяг складаного ножа. Кількома сильними ударами Талавір розпоров стіну. Вони вивалилися на повітря. Нічого солодшого Талавір не відчував із часів польоту на Птероксі.
— Ти як?
— Нормально, — сказав Бекир. — А от у вас якийсь нездоровий вигляд. — Бекир витягнув із кишені маленьку пляшку та простягнув Повноважному.
Талавір жадібно накинувся на воду.
— Ви раніше не жили в Дешті, — мовив Бекир, ховаючи пляшку. — Чужої води можна пити не більше, ніж чотири ковтки.
— Як сторони світу?
— У Дешті напрямок не має значення. Азіз-баба каже, що чотири ковтки символізують чотири перші промені, які випустив Бог Спалахів, щоб зруйнувати цей світ.
— Не сумніваюся, що ти його найкращий учень. І, мабуть, усе про всіх знаєш? Бекирстенув плечиманазнакзгоди.
— І, мабуть, ви ходили подивитися на тіло Рябова, коли того знайшли після бурі?
— Усі ходили. — Бекир глибше втягнув голову в плечі.
Талавір зрозумів, що той недоговорює. «Захищає Азіза-бабу? Чи Ма?» — наздогнала підступна думка.
— У вас тут дивні порядки, — усміхнувся Талавір. — Багато чого мені незрозуміло. Кажуть, до будинку Сєрова не можна заходити. Це правда?
— Там джадал.
— А ще Гєра, його дружина, яка звідти не виходить, і мертва дочка, яку бей носить на спині. Але її бачимо лише ми з тобою.
— Ви справді її бачите? — Бекир уважніше подивився на Повноважного.
— Як тебе зараз.
Риси хлопчика пом’якшали. Він усе ще не довіряв Талавіру, але зізнання про мертву дочку подіяло, як ярлик. Хлопчик ним зацікавився.
— Гєрина дружина не виходить, бо страшенно змінена. Вона сидить на другому поверсі й цілими днями витріщається у вікно. Тітка Валька казала, що вона так робила й до Спалахів. Наче дивилася в телевізор. — Хлопець старанно, по буквах вимовив останнє слово. Талавір уже і сам не пам’ятав, що воно було, але здогадувався, що йшлося про річ до Спалахів.
— А ти колись бачив цього джадала?
Хлопець наморщив лоба.
— Ви справді можете врятувати Чорну Корову?
«Так», — уже приготувався сказати Талавір, коли земля задрижала.
Звідкілясь долинули крики. І перш ніж Талавір зорієнтувався, звідки йшов звук, ґрунт під ногами розірвало. Його відкинуло на купу каміння. Між ним із Бекиром пройшла тріщина. Перша думка Талавіра була про демоницю з Кара-Меркит. Невже по нього вона пролізла в Ак-Шеїх? Із розлому з тріскотом почала вилазити довга тонка істота, схожа на змію. Гладке тіло вкривали блискучі шипи.
«Змія» на мить завмерла, наче роздумуючи, кого обрати жертвою, а потім розвернулася до Талавіра, немов точно зрозуміла, по кого прийшла.
— Це Дерево Болю! Воно збожеволіло! — закричав Бекир. Талавір ледь устиг ухилитися від нападу. Намацав у купі камінь і пожбурив у паросток, а потім іще один. Паросток навіть не зауважив. Як сліпий ракоскорп, він раз у раз стрибав на Талавіра, який щодуху відбивався.
— Спробувало моєї крові, а тепер хочеш іще? — рана від проколу шипом Дерева Болю пекла вогнем.
Крики посилилися. Стало світліше. Тріщина пройшла по центру юрти й, вочевидь, зачепила вогнище. Вхідне запинало вже горіло. З нього вивалювалися люди. За деякими тягнулося полум’я.
— Кинь мені вогонь! Кинь що-небудь, що горить! — закричав Талавір Бекиру. Хлопець зреагував швидко. Вихопив якусь палицю й пожбурив Талавіру.
Світло на мить вихопило тріщину. У ній, наче в зміїному кублі, роїлися інші пагони. Ще малі, але вже готові вистрибнути назовні. Це було коріння Дерева Болю. — Треба кидати вогонь у провалля! — Талавір знайшов місце, де тріщина була найвужчою. Він орудував палаючою палицею, як булавою. Поцілив у найвищий пагін і перестрибнув на інший бік. Бекир як заведений кидав у яму все, що горіло. Коріння тривожно сіпалося, нагадуючи водорості на дні моря. Суєр блищав у світлі полум’я. Руки хлопчика були попечені, обличчя вкривала кіптява, але очі горіли завзяттям. Бекир радісно помахав, демонструючи, як йому вдається боротися з нападником. І це була помилка. Найдовший пагін якийсь час підбирався землею й вигодив момент, щоб атакувати. Корінь обвив ноги хлопчика й потягнув до провалля. Бекир устиг схопитися за кілок, до якого кріпилися мотузки, що додатково тримали юрту. Талавір витяг ще один кілок і кинувся до пагона. Він бив і бив, але корінь міцно тримав хлопчика. Поряд промайнула волохата голова Ніязі. Він обхопив Бекира, допомагаючи триматися.