— Вона наказала мені зіпсувати обличчя Рябова, щоб ти не побачив. У вас те ж саме обличчя. Його обличчя. Дерево скуштувало твою кров і не хоче, щоб ти туди зайшов. Дерево охороняє дім. Азіз-баба вже пішов його заспокоїти, — Тітка Валька голосно вдихнула й подивилася в бік майдану, звідки долинали тріскіт і шум, немов вулицею рухалася велика незграбна потвора. Талавіру здалося, що він чує плаксивий голос Гєри Сєрова й стукіт великого тесака. Якщо хтось і міг зупинити скажене дерево, то це велет Кебап.
— Чиє обличчя? Кого ви ховаєте в будинку?
Тітка Валька схилилася ще нижче, верхній рот опинився на рівні з манкуром. Талавір уже подумав, що вона, як і Гуль, спробує його вигризти. Але відьма лише голосно й виразно, наче в слухову трубу, проговорила:
— Завтра його віддадуть джадалу. Усе вже заплановано. Поспішіть.
Довга слина сповзла з товстої губи. Талавір подивився на другий рот. Він теж ворушився.
— Тікай, інакше загинеш, як Рябов. Не ходи в той дім. — Відьма підвелася й показала на нижній рот, наче намагаючись сказати, що саме він говорив правду.
Потім кивнула й забрала дочок.
Юрта майже догоріла. Двір спорожнів, пагони завмерли на дні тріщини, а звуки перемістилися далі. Талавіру здалося, що він на якийсь час відключався.
На подвір’ї закрутився мініатюрний смерч, затягуючи дрібний чорний бруд.
Вітер кинув йому в обличчя жменю піску. На купі вугілля розгорівся та знову згаснув маленький вогник. Талавір прикрив очі. Його змусило отямитися штурхання в плече.
Над ним знову хтось схилився. Талавір із подивом упізнав Ма. Вітер кинув їй у потилицю обгоріле шмаття, але лікарка навіть не помітила.
— Що тут сталося? Де Бекир? Куди пішла Тітка Валька? Де всі?
Чоловік проковтнув гірку слину й спробував розліпити губи. Ма помітила жест і наблизила вухо.
— Буря! Треба ховатися, — прошепотів Талавір і закашлявся.
— Я мушу знайти сина.
Ма з тривогою подивилася на вітерець, що дедалі дужчав. Уже за мить він перетворився на місиво з повітря й мотлоху.
— Дідько! Туди! — вигукнула вона, надягла респіратор і потягнула за собою Талавіра.
Він майже нічого не бачив. Пісок роздирав шкіру, забивав очі й ніздрі.
Талавір відчував, як слабшає хода Ма. Вітер збивав із ніг. Талавір спустив обпечену руку й обхопив жінку за плечі. Тепер він її вів. Ледь помітно, наче кашель старого, з пилового виру пролунав гавкіт копека. Вони вперлися в обв’язані кольоровими нитками двері. Брязкальця дзвеніли, як скажені.
— Там же підвал? — закричав Талавір у відповідь на стривожений погляд Ма. Вона не хотіла заходити до ритуального погреба. — У нас немає інших варіантів.
Лікарка кивнула, дістала ножа й перерізала стрічки. Потім схопилася за ручку й потягнула. Талавір просунув у щілину плече. Його затиснуло, наче клішнями. Вітер напосідав. Талавір відчув, як тріщать його кістки. Вільною рукою він ухопив жінку, затяг до підвалу й гепнувся на сходи. Перед тим, як зачинилися двері, у щілину прослизнув копек. Ма кинула важкий засув і дістала із сумки паличку з грибом, щоб освітити шлях. Талавір відхекався, вдихнув застояне, затхле повітря і, тримаючись за стіну, почав спускатися. Ма пішла слідом. Копек залишився біля дверей. Талавір спробував його покликати, тварина заскавучала й не зрушила з місця.
Кладка в коридорі та склепінчаста кімната свідчили про те, що підвал був дуже старий. Поверхні вкривали написи й зображення бога Спалахів. Вони були вишкрябані на глині чи намальовані кною. Усю протилежну стіну займало величезне зображення Діви. На роздутому животі був намальований чоловічок.
Від рук, ніг і голови відходили промені. Цього зображення не було в колоді Мамая. — Щоце?
— Народження Бога Спалахів. Так кажуть. Сюди заборонено заходити, окрім певних днів.
Ма відчепила та скинула на підлогу важку поясну сумку й заходилася швидко збивати із себе пил. Потім те саме зробила з Талавіром. Її руки торкнулися його плечей, спини, пройшлися ногами. Вона робила це вправно, як сотні разів до того, не розрізняючи тих, кому допомагає, на статі, і водночас Талавір відчув дивне збудження, наче вона хотіла не просто запобігти суєрному зараженню, а вивчити його тіло.
— Яких днів? — він важко сів коло її сумки.
— Коли хтось народжується чи оселяється в Ак-Шеїх, тут пишуть його ім’я. — Ма показала на стіну з двома відносно свіжими написами. Талавір прочитав «Ма», а трохи нижче «Бекир». Вони були останніми, хто знайшов дім в Ак-Шеїх.