Вона підійшла до паланкіна й стягнула тонку еллінську тканину. У Золотій Колисці сидів Тарг. Соляне тіло ледь проступало під нашаруваннями золотої фольги. Амага спеціально найбільше підношень клеїла на обличчя, але так і не змогла стерти звинувачувального, страдницького вигину його губ.
— Хрісні лікно! — виголосив Сакатево та простягнув їй ножа. Дочки Діви замовкли. До паланкіна вивели полоненого. Юнак був не старшим за Амагу, мав темне волосся й ніжну оливкову шкіру. Амага торкнулася його щоки, а потім швидко й точно перерізала горло. Одна з дівчат підставила скіфос⁸, куди полилася темна кров. Амага перейняла посудину й вилила вміст на статую Тарга.
«Дочки» голосно видихнули. Кров затекла в щілини між золотими пластинами, змішалася із сіллю й закапала із Золотої Колиски. Амага підставила керамічний кілік⁹ і зібрала священну рідину. Кожна дівчина отримала свій дар — криваву цятку в западинці між ключицями. Потім знову забили барабани. На галявину вийшли найкращі воїни й давні соратники Фоанта. Їх розпирала жага. Вони прийшли отримати своє — нагло забране в них майно. Цієї ночі кожен міг покрити стільки жінок, на скільки йому стане сили. Усі «дочки» до того, як Амага забрала їх служити Діві, були рабинями воєначальників Фоанта й хоч на цю ніч мали повернутися до їхніх палких обіймів.
З боку орди долинув веселий шум. Там теж почалося свято. Амагу накрила тінь.
— Ніч Діви для всіх. — Від Фоанта тхнуло перекислим кобилячим молоком. Він так і не навчився пити вина. — Це твій шанс нарешті понести сина.
— Він занурив пальці у священну, залиту кров’ю сіль і поклав руку на стегно Амаги. Тавідчулайоготремтіння, облизала сухі губи йусміхнулася.
— Я лише жриця, Фоанте. Тобі потрібно багато жінок і багато синів, щоби після кожної битви в тебе все ще були спадкоємці.
Навколо здригалися оголені тіла. На чолі у Фоанта виступив піт. Чоловік незграбно схилився й посунув руку ще далі. Дихання Амаги стало глибшим.
Вона занадто довго чекала на цю мить. Вони спустилися на ведмежу шкуру.
— Може, досить крові? Милістю Тарга я цар. Наше плем’я процвітає, ми маємо вдосталь пасовищ і воїнів, щоб захищати кордони. Орда чує твій голос.
Хіба не час насолодитися тим, що й інші жінки?
— Милістю нашого бога? — Амага подивилася на Золоту Колиску. — Моєю милістю, Фоанте, Тарг уже десять років як мертвий.
— То забудь про нього, маленька жрице.
Амага закинула голову, здригаючись від поцілунків Фоанта. У небі палала зірка Діви. Вона наче сміялася з її безсилля. Кривава сіль на статуї Тарга зблиснула в її променях.
— Занадто пізно, — зашепотіла Амага прямо у вухо Фоанта. — Він приходить у мої сни щоночі. Дивиться своїми великими очима.
— Тарг? — не зрозумів цар.
— Він жадає помсти, Фоанте. Як і всі ці жінки. — Амага обхопила долонями його обличчя. — І нічого вже не змінити. Я випила аконіт ще тоді — у храмі Таврополи, моє черево мертве. А ти пропустив час, коли це плем’я перестало бути твоїм. Ти даремно його вбив.
Фоант побачив у її очах свою смерть і сіпнувся до меча. Він єдиний з усіх чоловіків прийшов озброєним. Але було й справді пізно. Роки кривавих тренувань не минули даремно. Амага витягла жертовного ножа, одним помахом перерізала Фоанту горло й підставила кілік, щоб зібрати й цей дар.
— Сподіваюся, кров Фоанта нарешті тебе заспокоїть. — Вона вилила темну густу рідину на Тарга й подивилася на галявину.
Голі тіла перепліталися та здригалися, наче зміїне кубло. Амага підібрала бронзове брязкальце. На мить вона подумала, що звук потоне в гаморі оргії. Але «дочки» її почули. Угору здійнялися десятки ножів, щоб знайти піхви в грудях колишніх власників рабинь. Як одна, вони повторили жест своєї жриці, збираючи кривавий дар у пласкі посудини.
На ранок Тарг і Золота Колиска почорніли від жертвопринесення. І Амазі довелося наказати, щоб їх витерли.
— Учора мені відкрилося, що на наше плем’я йшов мор і великі нещастя, але цар та воєначальники віддали життя, щоб вимолити в Тарга захисту, — проголосила Амага перед ордою. — Ми завоюємо Кіммерик. Наше плем’я стане сильним як ніколи. Душі Фоанта та воїнів стануть нашими охоронцями.
Орда завмерла. Центром, де стояли юрти загиблих, прокотився шепіт.
— Хрісні лікно! — закричав Сакатево. Жінки з охорони високо підняли паланкін. У ранкових променях постать Тарга запалала золотом. Натовп охнув — і Амага зрозуміла, що перемогла.