— То тепер я Мамай? — крізь зуби проказав Талавір.
Тарг забрав у нього круглий камінець і заперечно похитав головою.
Талавір уже й сам знав правильну відповідь. Він боявся, що міг виявитися клоном. Але реальність була ще гіршою. Клон бодай має тіло-першооснову, з якої взяли клітини, щоб виростити копію. Він же був штучно сконструйованим шматком м’яса, інструментом Белокуна, виготовленим для того, щоб знайти доктора Мамая. Його руки затрусилися від люті.
— Доктор Мамай ще живий? Його можливо знайти?
Тарг на мить замислився, звів брови й скосив очі, роздумуючи над відповіддю, потім позагинав пальці, наче щось підраховуючи.
— Ім’я здається знайомим, — нарешті сказав хлопчик. — Але можу сказати напевно: такої людини зараз не існує. А може, і не існувало? — Тарг замріяно торкнувся носа. — Може, він іще тільки готується народитися?.
Талавір кілька секунд почекав на продовження, але його не було. Він сподівався на іншу відповідь. Белокун так несамовито вірив у те, що Мамай живий, що заразив цим навіть Талавіра. Хто б відмовився знайти живого бога?
Людину, настільки могутню, що їй вдалося зупинити війну й змінити цілий півострів. Якщо вірити легендам, Мамай був смертоносною зброєю і при цьому лише людиною. Навіть він не зміг пережити Спалахів.
— А Золота Колиска? Вона теж згинула? — без особливої надії запитав Талавір.
Цього разу хлопчик виявив більше цікавості.
— О ні, її неможливо знищити.
— То де її знайти? — вчепився у відповідь Талавір. Зрештою, навіщо йому доктор, якщо можна знайти його зброю.
Тарг сіпнувся в бік жінки, наче зважуючи, чи варта відповідь майбутніх проблем. Талавір зрозумів, що краще адресувати питання про Золоту Колиску до бранки.
— Прошу, дай їй сказати.
Тарг скривився, наче очікував, що він передумає. Нарешті кивнув. А коли звів очі, то його рот перетворився на зашиту рану. Натомість губи жінки в клітці звільнилися від пут, але очі досі лишалися сліпими. Вона розродилася лавиною прокльонів. Талавір навіть пошкодував, що дозволив їй говорити. Жінка наказувала повернути її до Кара-Меркит, кричала, що її надурили, кляла богів і Талавіра, але про Тарга жодного разу не згадала.
— Ти мене використав, брудний чоловічку. Я не мала зустрічатися з ним.
— Жінка говорила про хлопчика так, наче його тут не було. — Ти скоро помреш, і твої кишки розтягнуть Дештом, як смердючі водорості, проковтнуті й відторгнуті бакланом. Твоє кволе тіло не потягне ваги наших душ. Бог, якому ти служиш, — нікчема…
— Я вже не служу Двобогу. Сконструйованій мерзоті немає місця в його Колесі, — зупинив її Талавір і відчув, що ці слова принесли полегкість. — Я хочу помститися йому й усім, хто зі мною таке зробив. Для цього мені потрібна Золота Колиска. І ти мені допоможеш.
— Чого б це?
— Бо ви в моїй голові, а я ваше єдине тіло. Наше сусідство тобі не подобається, тож доведеться домовлятися, — хижо посміхнувся Талавір.
Жінка замислено облизала гострі зуби й знехотя проказала:
— Треба йти до відьми Албасти.
— Вона знає, де Золота Колиска, а чи звільнить вас від мене?
— І те, і те! А може, й зацілує тебе до смерті, якщо ти їй сподобаєшся, — розреготалася жінка. — Але з тої дупи, де ти опинився, я тебе не виведу. Проси його. Коли Тарг знову зміг говорити, то виявилося, що він не чув слів жінки.
Духи не тільки не могли говорити одне до одного, але й навіть чути, хоч і знали, що перебувають разом в одному тілі.
Талавір переказав слова жінки хлопчику.
— Вона хоче, щоб ми пішли до Албасти? — по дитячому обличчю пробігла тінь, наче він намагався пригадати, де чув це ім’я. — Хіба ми ще в неї не були?
— Ні. — Талавір заперечно похитав головою. — Але раз ти запитав, то це означає, що ми до неї дійдемо?
— Можливо. Я пам’ятаю не тільки те, що було чи буде, а й те, що могло статися. А іноді мені здається, що я не пам’ятаю чогось дуже важливого. Чому я маю тобі допомогти?
Запитання заскочило зненацька.
— Ти сказав, що не злий, не такий, як уявляють інші. Може, я зможу тобі допомогти?
Хлопчик мить задумливо кусав губи, достоту як реальний п’ятирічка, потім його обличчя просяяло. Він зробив жест, щоб Талавір нахилився, притулився пухкими губами до його вуха й прошепотів своє бажання.