— Тамарка. Зрадниця, — просипів бей.
Белокун наказав зірвати весільне фото Гєри та Олі. Під ним вони знайшли приховане зображення. Молодша онука Сєрова тримала за руку високого кіммеринця. Біле плаття Тамари розширювалося під грудьми. Але замість округлого живота на фото чорніла пляма, наче об це місце загасили цигарку.
Внизу гарним жіночим почерком був виведений підпис: «Ахтем — син Номана Герая, та його дружина Тамара Сєрова».
Поряд була наклеєна ще одна вирізка. «Тіло молодшої онуки генерала Сєрова знайшли в підвалі в Ак-Шеїх. Незадовго до смерті жінка народила.
Дитина не знайдена. Слідство розглядає версію самогубства, але й не відкидає скоєння вмисного вкрай тяжкого злочину».
Через сторінку Сфена побачила те, від чого в неї перехопило дух. Вона впізнала священний почерк доктора Зорга. Все, що до того розказував Гєра, скидалося на вигадку. Хто на допиті не прикривався високим ім’ям? Але тепер вона на власні очі побачила доказ — доктор Зорг і генерал Сєров справді листувалися.
— Читай, — важким голосом наказав Белокун.
Вітаю, старий друже. Нехай Двобог береже твій дім. У мене хороша новина: твій правнук вижив. Ти правильно вчинив, що віддав його до моєї школи.
У ньому тече кров зрадників, і тому йому немає місця у світлому майбутньому.
Але в ньому і твоя кров, а вона солоніша за морську воду. Тому хлопчик послужить Старшим Братам, як колись його прадід служив їхнім предтечам. Не сумнівайся, я буду до нього суворим, навіть більше, ніж до інших своїх вихованців. Я дозволив йому називатися кіммерицьким ім’ям Мамай. Нехай знає, що він напівкровка, нехай цінує милість Старших Братів. Мене тішить, що ти запам’ятав мої історії і продовжив розкопки Кара-Меркиту. Завдяки твоєму онуку я знаю, що ти знайшов Колиску, яка колись там покоїлася. Все ж таки знайди можливість її мені надіслати. У пам’ять про незабутні 1918-й і 1944-й, коли я повернув борг. Твій довіку д. Зорг.
У Сфени запаморочилося в голові.
— То Мамай був правнуком генерала Сєрова? Він вважав цей будинок своїм? — Тепер ти розумієш, чому Рябов, а потім Талавір так прагнули до нього потрапити? Це була воля Мамая.
Наступна думка вразила ще дужче.
— Зорг пише про Золоту Колиску. Отже, Сєров надіслав її Зоргу, а потім Колиску використав Мамай?
Белокун обдарував її повним зневаги поглядом.
— Генерал Сєров так і не надіслав її Зоргу. — Белокун показав на останню сторінку. Це була заява про крадіжку. Генерал Сєров повідомляв про зникнення старовинного артефакту — Колиски — і скаржився, що його пограбував учитель із кіммеринців. Справу так і не розслідували. Менше ніж за рік, генерал помер.
— Про кого пише Сєров? Що за вчитель? — Белокун розвернувся до Гєри.
Гєра тремтів. Бей нарешті усвідомив, що трапилося.
— Так не мало бути. Це наш будинок. Він мав залишитися нам. Олечка так довго охороняла. Ми стільки віддали. Я привів йому Рябова… Джадал захотів Талавіра. Я привів і його, але він забрав наш дім. Забрав!
— Хто забрав? Про кого ти говориш? — Белокун навіть перехилився через стіл і ткнув Гєру в груди, а потім гидливо витер пальця об власний одяг.
— Про джадала! Темного духа, якого генерал притяг до нашого будинку з Кара-Меркит! — Гєра сповз зі стільця й забився в істериці. Белокун кілька митей ошелешено за ним спостерігав. Сфена здогадувалася, про що він думає, — зважує, що корисніше — залишити Гєру в живих чи пристрелити, як скажену собаку. — Язнаю, хтозможенамдопомогти.
Белокун розвернув здивовані очі. Сфена ледь стримала переможну усмішку. От коли нарешті знадобилися її знання старовинних ритуалів. Вона відчинила двері й впустила в намет Тітку Вальку.
Відьма зупинилася біля входу. Два сині язики одночасно облизали широкі губи, а товсті пальці намацали мішечок на поясі. Від кремезної жінки тхнуло потом і прянощами.
— Хто це?
— Моя Зіниця. — Сфена щосили намагалася не видати, що її заскочив вигляд шпигунки. До того вони спілкувалися лише подумки. — Вона служить нам в обмін на ліки для своїх дочок.
Тітка Валька затрусилася, неначе гору желе ткнули пальцем.
— Я попередила про загрозу. Сказала, що Талавір у небезпеці. Одразу повідомила, — пробасила Тітка Валька й стрельнула очима на бокс з ураженою жінкою.
Відьма торкнулася западини між ключицями й прошепотіла: «Діво, захисти». Белокун скривився. Дівовірки були для нього майже таким самим сміттям, як і засолені. А тут два в одному.