— Дешт лютує. Джадал з’єднався з духом із Кара-Меркит, тепер на нас усіх чекає судний день, — наче навмисно підлила масла в огонь Тітка Валька.
— Ти тут давно? — перебив її Белокун.
— Працювала кухаркою в школі, — кивнула відьма.
— То маєш знати вчителя з кіммеринців. Був тут такий?
— Ні, їм забороняли жити тут. Хіба про Азіза-бабу розказували, що він колись був учителем.
— Азіз-баба? — Белокун перевів погляд на Сфену.
— Це їхній старійшина. Теж зник. — Вона відчула, як цівка поту скотилася хребтом.
— Ще один із тих, що ти не можеш знайти?
Нездара. — Белокун кивнув Брату, щоб той підсунув стільця Тітці Вальці, і жестом запропонував їй сісти.
— А як він тут жив, якщо кіммеринцям було заборонено?
— Не знаю, — Тітка Валька зіщулила й без того заплилі жиром очі, — якось. Я про це не думала.
Белокун кивнув, наче цієї відповіді було достатньо. Щоб кіммеринцю попри заборони дозволили жити в Кіммерику, той мав бути корисним владі.
Очільник Станції пройшовся наметом і зупинився біля капсули з жінкою.
— А цю ти знаєш?
— Це офіційна лікарка Ак-Шеїх. — Тітка Валька нервово ковтнула слину відразу обома ротами.
— Ти знала, що вона втікачка з Матері Вітрів?
— Ні, — тихо проказала відьма й нащось повторила: — Це Ма — офіційна лікарка Ак-Шеїх.
Гєра, який до того валявся на підлозі й шепотів до себе, наче в нього хтось був за плечима, неспокійно сіпнувся в бік відьми.
— Що з нею сталося? — Тепер уже Сфена пильніше подивилася на поранену. У жінки були приємні риси й жодних слідів змін.
— Підірвалася на бомбі Нахімова, — проказав Белокун. — За кілька хвилин будинок, у якому її знайшли, наче прожив століття. Але це ілюзія. Такі штуки знаходять у Дешті, — пояснив він у відповідь на здивований погляд Сфени. — І вона справді працювала на Матері Вітрів? — Сфена торкнулася прозорої кришки боксу. Це пояснювало увагу Белокуна до жінки, хоч аж така пильність видавалася перебором. Одразу після Спалахів багато хто не повернувся на Станцію. Навіть королева амазонок Гікія колись працювала на Старших Братів. Чим ця жінка була особливою?
— Працювала, — сухо відповів Гавен Белокун. — Ще до того, як я підняв Станцію в небо. — Він підвівся, обійшов стільця і став збоку від відьми. — Мені не подобається твоя Зіниця, Сфено. Вона бреше. Приведіть її дочок.
Один зі Старших Братів вибіг із намету. Тітка Валька здригнулася.
Белокун нахилився й зазирнув в обличчя відьми.
— Що ти приховуєш? Що з Матері Вітрів притягла ця вбивця?
— Нічого, — проказала Тітка Валька. Вона була на добру сотню кілограмів важча за Белокуна, і все одно Сфена відчувала її страх.
До намету завели трьох потвор. Сфена ще ніколи не бачила такого каліцтва.
Сліпі й німі жінки були поєднані кишками, що сходилися в напівпрозорому тілі кота. Тітка Валька тихо заскавучала.
— Це твої дочки? І їх ти рятувала? Тоді ти маєш мені подякувати, якщо я дарую їм смерть. — Белокун вихопив в одного з Братів гвинтівку й наставив на потвор. Сумки з бакасами ударилися об його вузькі стегна. Сфена затамувала подих. Вона не знала, що буде, якщо її бакаса помре. Чи відреагує манкур? Двоє Старших Братів стали обабіч відьми.
— Лікарка прийшла в Ак-Шеїх вагітною й народила тут сина, — злякано проговорила відьма. — Азіз-баба дозволив їй залишитися.
— Як цікаво. І цей син народився засоленим?
— Звичайний хлопчик. Я не думала, що він може бути цікавим Старшим Братам, — простогнала Тітка Валька.
— Він був незміненим, — раптом із підлоги заплакав Гєра. — Але єдиний бачив мертву дочку, яку я ношу за спиною.
Очі Белокуна розширилися, він перевів погляд на спину Сєрова, але, як і раніше, там нічого не було. Він підсів до офіційного бея.
— Розкажи мені про цього хлопчика. Де він зараз?
Гєра подивився на Тітку Вальку. Очі відьми палали, вона подала якийсь знак бею. Губи Гєри задрижали, але не розтулилися. Сфена здивовано спостерігала за сценою. Засолені під страхом смерті не хотіли видавати чужого їм хлопчика.
— Ах так, тоді акт милосердя.
І перш ніж Сфена встигла зреагувати, Белокун вистрелив в одну з дочок Тітки Вальки.
— Стійте! — заволав Гєра, — Бекир дружив із Ніязі, онуком Азіза-баби. Я все скажу. Я знаю.
Але було запізно. Тітка Валька, наче розлючена ведмедиця, кинулася в атаку. Двоє Старших Братів повисло на її плечах. Вона розкидала їх, як дрібних псів. Гєра все кричав і кричав. Сфена розчула «Золота Колиска» і «діти мають її знайти», а потім Белокун поцілив у живіт відьми. Він стріляв кілька разів, перш ніж величезна жінка похитнулася й упала на коліна біля боксу з ураженою.