— Талавір. — Він здивовано потиснув долоню у відповідь. Так давно не віталися в Дешті. З початку катастрофи хтось вигадав, що через доторк передається суєр. Потім це спростували, але звичай прижився. Для Волошина та дівчат тілесні забобони явно не мали значення.
Рукостискання подіяло на дітей як сигнал, що він більше не ворог і не здобич. Дівчата оточили Талавіра й стали роздивлятися, немов ніколи не бачили чоловіків. Дочки Албасти торкалися одягу, шкіри, зазирали в очі, мацали груди.
Лише дівчинка-приманка залишилася осторонь. У неї було довге золотаве волосся, а за її спиною — тонкі комашині крила. Дівчинка наставила списа на Талавіра. Очі на перемащеному кною обличчі люто зблиснули.
— Ми забрали її в акинджиїв. Вона не дуже любить чоловіків, — пояснив Волошин і через паузу, наче не міг стримати словесний потік, додав: — Безумства і вогню вінець над нею палахкоче.
Дівчинка не зводила з Талавіра очей. А йому схотілося якось виправдатися, наче він міг відповідати за всіх чоловіків у Дешті. У Талавіра залишилася майже порожня аптечка, яку йому дала Ханум, та карти Мамая. Але з ними він точно не міг розлучитися. Талавір подивився на власні руки, зупинив погляд на уламку від амфори, що намертво прикипів до тіла. Талавір стиснув зуби, схопився за краї й вирвав керамічний шматочок. З рани пішла кров, а сусідні уламки заворушилися, затягуючи проріху. Талавір витер уламок і простягнув дівчинці.
Мала не поворухнулася. Він уже вирішив, що спосіб, у який здобутий подарунок, викликав у неї огиду, аж раптом дівчинка уважніше роздивилася зображення на керамічній поверхні. Бліді брови полізли вгору, очі засяяли. Вона схопила подарунок і сховалася за подругами. На уламку була зображена крилата богиня Ніка. — Плоть людини — сувій, на якому відзначені всі дати буття, — сказав Волошин і замислено оглянув Талавіра.
— Ви завжди говорите віршами?
— Я підходив до того, хто плакав, хто чекав, як і я. Я поет і оракул — я тлумач чужого буття. Я співець пам’яті. — Волошин, представляючись, ледь підняв вінок зі штучних квітів. — Раніше нас було чимало, але Спалахи, як вітер по піску, змивають усе. Хоч дещо таки збереглося в анналах. — Повнощокий задоволено побив себе по маківці, демонструючи, де ці аннали, і заходився розказувати історії про свій берег: — А ось у тій будівлі, бачите, двоповерхова, з жовтими дерев’яними лиштвами. — Він махнув рукою на розбиті палаци.
Талавір спробував угадати, про яку купу каміння говорить поет. Погляд ковзнув по човну, що тримався на воді. Він наче наблизився до берега. — Там жила диво-жінка. — Волошин зупинився, склав руки на грудях і голосно прочитав:
Як розбитий човен безталанний Серед жовтих пісків погибає,
Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає¹⁵.
Як вам? Геніально? Передбачила Спалахи в Кіммерику. Оце я називаю
істинним даром співця пам’яті.
Талавір не слухав. Він відчув рух. Спершу з жахом подумав про Аю, але гора спала. Нарешті зрозумів, що це в морі. Мертвий човен ожив. Вітрила заворушилися, підхоплені невидимим вітром. Пушкові отвори заклацали, наче судно заморгало десятками очей. Корабель готувався вистрелити прямо в них.
— Треба ховатися. — Талавір схопив Гуль за руку.
Волошин та дівчата залишилися стояти.
— Нахімов, хай йому грець, — крізь зуби проказав поет. І цієї миті пролунав вибух.
Талавір упав на землю й потяг за собою Гуль. Він очікував ударної хвилі та розриву барабанних перетинок, як тоді в Шейх-Елі, але нічого не сталося.
Повітря здригнулося, суєр заблищав, наче його підсвітили спеціальним ліхтарем.
Талавір відчув, як нагрілися й заворушилися уламки на його тілі. Шкіру розтягнуло. М’язи напружилися, наче він долав опір вітру. А потім усе стихло.
Талавір підняв голову й побачив дивну картину. Дівчата розбрелися Дештом. Хтось обхопив коліна руками й мовчки розгойдувався з боку в бік, інші плакали, вигукували якісь імена чи прокляття, зеленокоса знавісніло колола списом пісок. Коли він спробував підняти Гуль, жінка вишкірилася й ледь його не вкусила. Талавір з острахом глянув у море. Корабель залишився на місці, але з ним відбулися зміни. Трищогловий вітрильник перетворився на лінкор, але назва залишилася та сама: «Імператриця Марія». У залізному череві стався вибух.