День Делятина святкували веселою компанією у ресторанчику на Тринадцятій Авеню ближче Тридцять дев’ятої вулиці. Петро стояв біля входу і курив. Ґеник подумав, що йому пощастило: з Петром можна буде побалакати, бо всі, хто знав Петра, знали і про його суттєву ваду: коли він напивався - гриз склянки і кидав ними об стіни.
- Здоров, Ґеник, - першим промовив Петро.
Вони потисли один одному руки, а потім обнялися.
З Петром Ґеник не бачився від зими, хоча мешкали на одній і тій же Сорок другій вулиці. З ресторану почали виходити розігріті алкоголем і танцями Делятинці. Спочатку чоловіки, яких Ґеник колись зустрічав то в магазині, то в пральні або навіть у церкві, а потім жінки - їх було так багато, що, здавалося, весь Делятин переїхав до Брукліну.
- Петре, тут у мене одна справа, якби це тобі коротше сказати.
- Потрібні гроші?
- Дві тисячі...
- Не можу, бігме.
- Ну, всього дві...
- Не можу. Кожного місєцє висилаю до Делятина і тут маю бабу, з якою живу. Нічого не відкладаю. В Делятині будую хату, ну і тут мушу за щось жити.
- Зрозуміло...
- Та ти не ображайся, просто не маю зайвої копійки.
Прощаючись із Петром, Ґеник примітив Надію зі свого будинку, яка теж вийшла покурити.
У переддень Ґеникового з Ґоською весілля Зеник прийшов із Нью-Утрехта і сказав, що згорів Сі Тавн, магазин, в якому вони купували продукти. І що китайці, казав Зеник, тягнули все, що могли, поки не приїхали пожежники і поліція. Після реєстрації шлюбу Ґеник хотів улаштувати невеличку п’янку, і тому Зеник бігав по крамницях, скуповуючи усе для весільного столу.
Коли Ґеник привіз Мар’ї першу половину оплати за фіктивний шлюб, сім із половиною штук баксів, то запитав у старої про Ґоську, з якою все-таки хотів познайомитися. Мар’я подзвонила при ньому, але Ґоська відповіла, що зустрічатися не має часу і що вони побачаться біля центрального входу до Сіті Гол. Мар’я сказала, що за свідка буде Марися.
Ґеник прокинувся о шостій ранку. Витягнув із кладовки свій костюм... Але, подумавши, вдягнув светр і джинси, а костюм кинув на ліжко.
Із вікна Ґеникові було видно, що китайці прокинулися і готували сніданок. А небо затягнули густі хмари. Для відзначення весілля Зеник купив кілька пляшок віскі, наладував холодильник різними закусками та дволітровими пляшками кока-коли. З вулиці приніс подовгастий стіл, який примістив біля стіни у великій кімнаті.
- Вона ж усе-таки полька. Все мусить бути по-панському, - казав Зеник.
- Та не знаю... чи потрібно це?
Бюро, в якому реєструвалися шлюби в Нью-Йорку, розмістилося на вулиці Ворс у долішньому Мангеттені поруч із мініатюрним парком.
Ґоська під’їхала сюди таксівкою, а Марися - спортивним ровером. І Ґеник, підперши сіру бетонну будівлю, безпомильно їх вичислив, цих двох польок -Ґоську і Марисю. Але підходити не поспішав. Ґоська була у розкішному кремовому плащі з темно-синім паризьким шаликом навколо шиї. Марися - в джинсах і куртці. Поправивши рукою скуйовджене волосся, Ґоська прицільним, наче у снайпера, поглядом вирахувала свою жертву.
- Ґоська, чи пан розмовляє польською?
- Розумію, - зронив Ґеник і далі роздивляючись свою фіктивну дружину.
- А це Марися, - продовжила Ґоська. - Пан, певно, бачив її у пані Мар’ї?
Марисею була та сама дівчина, яка приймала їх із Зеником у Мар’ї.
- То як, у пана є паспорт?
- Так, при мені.
- То ходімо все оформимо - у мене мало часу.
- А я хотів запитати, чи могла би ти... нині прийти до мене. Ну, там випити-посидіти. Я пацанів запросив...
- А-а-а навіщо? - здивувалася Ґоська.
- Ну щоби... ніби це наше весілля... - Ґеник добирав слів, -зазнимкувати, ну... для департаменту...
- На котру годину?
- Ну, можна на восьму вечора, поки те та се...
- Добре, може, встигну.
Усі троє пройшли ще метрів десять і Ґоська рвучко шарпнула масивні двері будинку, в якому повинно було відбутися таїнство укладання шлюбу. На кожну пару виділялося хвилин п'ятнадцять-двадцять. У великому холі їх перепинив охоронець і попросив показати паспорти, а також записатися у книзі відвідувачів. Ґосьчин і Марисьчин паспорти охоронець, подивившись, ґалантно повернув власницям, а Ґеників почав роздивлятися прискіпливіше. Ґоська нервувалася, що все затягується.
- What has happened, Sir? - запитала вона.
- His passport is invalid and he doesn’t have an American visa...
- Excuse me?
- Miss, I told you his passport doesn’t work.