Після цього вона сказала Онуфрієві: «Може, краще було записатися на Донбас?» «Та ви ж, мамо, сами не хтіли пустити, - відповів Онуфрій. - А нащо я вам тут?»
Не знала Титєна, що у німецькому полоні, за кілька кілометрів від голландського кордону, на шахтах Фрідріх Цехе від виснаження та голоду помер її чоловік Митро. Упокоївся у формі червоноармійця. У бараці для військовополонених. Лютував тиф, що викосив шкіру і кості. У списках померлих Митро значився під номером загальної могили, яку викопали за протестантським німецьким цвинтарем. Списки передали до архіву військовополонених до Берліна. Титєна думала, що Митро загинув на фронті, але з райвійськкомату прийшла відповідь «Пропав безвісти». Не було тепер біля неї Митра, не було й Николи Короля. Залишилися шмаркачі - ровесники її Онуфрія. Плуталася з будь-ким із гарнізону.
А коли прийшли по її Онуфрія, щоби відправити на Донбас, пішла Титєна до чоловікового вуйка Данила на розмову. Данило не підлягав мобілізації, бо ще з австрійської служби втратив ногу.
«Єсли хочеш, шоби був перед вочима, то не пускай на Донбас», - сказав тоді вуйко Данило.
«А шо буде тут? - запиталася Титєна, додавши: -Вчора вбили Стефанишин Марію, десятницю з сільської ради».
«Чувім, що знайшли записку, причеплену шпильков до футерка. Написали, шо сексотка».
«Та, може, й була. В сороковому році записалася до комсомолу. Але нашо вбивати?»
«Казали, що донесла».
Каплунов помив зимною водою лице, витерся і застебнув швейцарський годинник «Doxa». Скільки разів прикладав Каплунов до вуха годинник, а ніколи не чув, як працює його механізм. То був годинник якогось чеха. Полк Каплунова стояв тоді у Чехії. Війна закінчилася, і їм наказали перевіряти пасажирські потяги. З чеських Судетів цивільні перебиралися до Баварії. Серед охочих покинути Судети були німці, чехи, українці, мадяри, яких совіти немилосердно грабували. Каплунов, що перевіряв потяг, в одному з вагонів запримітив добре вбраного чоловіка, на руці в якого був золотий годинник. Чеський жандарм пояснив Каплунову, що це торговий аґент із біжутерії, якого він знає. «А чого він втікає?» - поцікавився Каплунов і вивів перестрашеного чеха з вагона. Жандарм запротестував, але Каплунов відштовхнув його. Поки Каплунов вів чеха до радянської комендатури, потяг шарпнувся і поволі рушав. Чех благально дивився на Каплунова. А той, завівши свою жертву за станційні будівлі, вистрілив нещасному в серце. І покликавши своїх підлеглих солдат прибрати труп, сказав: «Хотєл убєжать, сволочь». У нагрудній кишені офіцерського кітеля Каплунова годинник торговця біжутерією лічив тепер час смерті його колишнього власника.
Потім капітана Каплунова прилишили у Львові, а звідти він приїхав до Чорткова боротися з бандитським підпіллям. Мешкав у Чорткові, де було більше війська, але воював у Білобожницькому районі.
Сходячи з горба стежкою, помітив, що у Тетяни Федоришиної у вікнах пробивалося світло.
«То ти, Паньку?» - запиталася Митриха, думаючи, що то «Штурк Панька в око» чогось навідався до неї.
«Каплунов, уполномочєнний», - відповів Семьон.
Титєна з каганцем у руках зустрілася з Каплуновим у сінях.
«Уполномочєнний», - ще раз нащось повторив Каплунов.
«А я контингент здала, а більше не маю».
«Німа і нє надо», - відповів Каплунов.
Він сів на бамбетель, а Титєна стала біля грубки, схрестивши на крижах руки.
«Муж гдє?» -запитав Каплунов
«На фронті», - відповідала Титєна.
«А может, в лєсу?»
«Не знаю, воєнкомат сказав, шо «пропав безвісти».
«А син в стрібках?», - поцікавився Каплунов.
«Самі знаєте».
«Знаю».
«Ти, - зробив паузу Каплунов, - як тєбя звать?»
«Титєна».
«Татьяна, то єсть?»
«У нас кличут Титєна».
«Знаєш, что убілі Стєфанішин?», - несподівано запитав капітан.
«Чула».
«А синок твой должен бил єхать на Донбас?»
«Та він же в стрибках».
«Та толку от нєго... А ти врємя зря-то нє тєряла прі фашистах, - зирнув на Тетяну Каплунов. - Вот, говорят, что с нємцами ти воділась в войну».
«Був тут один», - засміялася Титєна.
«Не отріцаєшь, то єсть».
«Я шо тут брехати, хлоп як хлоп».
«За ето ми тєбя арєстуєм».
«За що? Шо потки му дала?»
«Что? - не зрозумів Каплунов. - Что дала?»
«Зеленого вінка».
Каплунов устав, даючи зрозуміти Титєні, що розмову закінчено.
«Тєпєрь будєшь работать на нас, - сказав він. - Єжелі нє подпішєшь - арєстуєм тєбя і синка твоєго как врагов совєтской власті».