Аж поки вони не виросли, видозмінюючи себе та свою територію, сягнувши віку, коли їм належало піти з Дому. Ті, котрі були до них (дванадцять спроб самогубств, п’ять із них вдалі), спробували пригальмувати час по-своєму. Ці, йдучи, затягнули за собою, немов у чорторий, усе, що їх оточувало; в цей вир потрапив і Лось, який вважав їх безневинними дітьми. Може, він усе-таки щось зрозумів, коли було вже занадто пізно.
Ральфові завжди хотілося знати, про що Лось думав у ті останні хвилини, якщо йому вистачило часу про щось подумати. Вони змели його, як піщинку, наче клаптик якогось сміття, який причепився до них на бігу. Не навмисне, бо вони любили його, наскільки взагалі могли когось любити, просто їм уже було все одно. Коли настав їхній Кінець Світу, один вихователь нічого не значив. Ні один, ні двоє, ні троє не зуміли б їх зупинити.
Якби він залишився живий після тієї ночі, він зрозумів би те, що я зрозумів набагато раніше. Світу, куди їх викидають, коли їм виповнюється вісімнадцять, для них не існує. Йдучи, вони знищують його також і для інших.
Той випуск залишив після себе криваву діру, яка вжахнула всіх, і навіть тих, хто не мав стосунку до Дому, тож після зміни керівництва всі вчителі й вихователі його покинули. Усі, крім Ральфа. Він залишився. Знайомство з новим директором, далеким від гуманізму, зіграло при цьому ключову роль. Решта — ті, хто ще не розбігся після червневих подій, поспішили піти після зустрічі з новим директором. Ральф вірив, що цього разу все складеться інакше, що сам він також зробить усе, щоб зупинити їх, коли настане час. Тепер у нього була така можливість, і він знав, що немає нікого, хто своїм м’яким ставленням до «дітей» стане йому на заваді.
Він стежив за ними від самого початку й бачив, як вони змінюються, помічаючи це ще навіть до того, як вони починали змінюватися. Він узяв собі третю й четверту, найдивніших і найнебезпечніших — хоча тоді було просто смішно думати про них отак. Довгий час він чекав невідомо чого, поки не зауважив: щось зрушилося з місця в їхніх кімнатах, чимось ці кімнати стали відрізнятися від решти. А разом з ними — їхні мешканці. Це була невловима для недосвідченого ока зміна, її потрібно було відчувати шкірою або вдихати з повітрям, і часто цілими тижнями він не міг увійти до них по-справжньому — в місце, яке вони створили для себе, непомітно змінивши те, котре існувало в дійсності. Згодом йому це почало вдаватися дедалі краще, а потім він з жахом виявив, що в зону їхнього невидимого світу просочуються й інші, випадкові люди. Це могло означати тільки одне: їхній світ існував насправді — або майже існував. І він утік. Утік, уже знаючи, що повернеться, щоб побачити, додивитися до кінця, дізнатися, ЧИМ ЦЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ У НИХ? Тепер він усвідомлював, що не зможе стати цьому на заваді, чим би воно не було, йому просто потрібно було знати, яким воно буде. Тому що поки він вчився у тих, котрі були до них, вони вчилися теж, і то набагато швидше. Їм би не довелося зафарбовувати шиби — у цьому він був переконаний; їм достатньо було б сказати собі, що вікон не існує, — і тоді, може, вони навіть і перестали б існувати.
На Перехресті блищало боками розчохлене піаніно. Він наступив на стрічку, яка, мов червона змійка, згорнулася під ногами. Тепер він ішов по центру коридора — тут усе ще була його стежка... Три літери «Р» стрибнули йому назустріч зі стіни. Ніби його власний підпис, як знак його присутності.
Він завмер. Його зовсім не звали Ральфом. Він із першої години зненавидів цю кличку-ім’я. Саме за те, що вона була іменем, він волів би називатися Барбосом або Мімозою, чим завгодно, що звучало б як прізвисько, а не як ім’я, котре могли сприйняти як його власне. І може, саме тому, завдяки ненависті до «Ральфа», він залишився «Ральфом» так надовго, переживши всі інші клички.
Ті, котрі охрестили його Ральфом, встигли піти, встигли піти ті, котрі були зовсім малими, коли його так назвали, й підросли ті, кого взагалі при цьому не було, а він залишався Ральфом; або просто буквою, великою літерою з номером. Літера — це було навіть гірше. На стінах вони писали тільки так, і між собою частіше вживали цей варіант, спотворюючи ненависне прізвисько ще більш ненависним скороченням.