Він зупинився перед дверима без номера з заскленим віконцем угорі. Тут його привітало ще одне «Р» — милом на склі. Він грюкнув дверима й позбувся власної клички до наступного виходу в коридор. Це був його кабінет і його спальня. Єдиний з вихователів він ночував на другому поверсі. Акула вважав це колосальною жертвою з його боку, Ральф не заперечував. Досить було нагадати: «Я перебуваю на цілодобовому чергуванні», — і він отримував усе, чого хотів, без особливих зусиль.
Ральф намагався відповідати образові того, хто приносить себе в жертву, хоча страх вихователів і самого Акули перед другим поверхом його смішив. Треба було знати їх дуже погано або взагалі не знати, щоби подумати, нібито вони полізуть трощити кімнату й різати вихователя, який там перебуває, просто так, бо вони погані чи то знічев’я. Він здогадувався про існування Закону. Йому про це ніхто не розповідав, але за деякими особливостями їхньої поведінки він вирахував не тільки існування Закону, а й окремі його пункти. Такий, наприклад, як недоторканність учителів і вихователів, надійно його захищав. За рідкісними винятками, вони трималися в рамках Закону. Винятки могли посипатися зливою тільки в фатальний період — за два тижні до випуску.
Зараз думати про це було ще зарано, боятися — тим більше. Він не збирався міняти кімнату лише тому, що через півроку щось могло статися. Найбільшу дурість він вчинив, повернувшись. На тлі цієї дурості турбота про власну безпеку виглядала безглуздо. І, звісно, він не збирався проводити останні місяці в Домі, бесідуючи з Шерифом або Ящером, котрий — напідпитку — завалюється в будь-яку кімнату на третьому, наче до себе додому. Дві-три пляшки пива, вважали вони, найкращий привід завітати в гості, й, оснащені ними, навіть не робили собі клопоту, щоби постукати.
За традицією, вихователі випивали. Тобто не напивалися, як Ящики, а випивали. Відмінність була тонкою й часто малопомітною, хоч їх би образило, якби хто-небудь висловився про це вголос. Ящиків образити було важче. Щоправда, вони іноді теж ображалися. Наприклад, їм не подобалося, коли їх називали Ящиками.
Мало хто в Домі знав, що прізвисько Ящикам придумав Ральф. Малися на увазі не форми й не кретинуватість, як вважали всі, а саме ящики з пляшками. Дати прізвисько кому-небудь у Домі було легко. Уночі пройтися по коридору, вибрати відповідне місце на стіні та, підсвічуючи ліхтариком або наосліп, написати те, що треба, так, щоб напис не дуже впадав у вічі. Усе одно прочитають. Стіни були їхньою газетою, журналом, дорожніми знаками, рекламним бюро, телеграфним центром і картинною галереєю. Це було просто — вставити туди своє слово й чекати, поки воно спрацює. Усе, що діялось потім, від нього не залежало. Прізвисько могли забути й зафарбувати чим завгодно, а могли прийняти й почати ним користуватися. Ральф рідко коли відчував себе таким молодим, як у ночі вилазок з балончиком фарби. Балончик і ліхтарик — більше для цього заняття нічого не було потрібно. Це виявилося набагато легше робити, коли він переселився на другий поверх, але тоді ж таки його двічі мало не застали на гарячому, й він перестав вносити свою лепту в прізвиська Дому, побоюючись, що рано чи пізно його викриють. Йому не хотілося підривати їхню довіру до стін, сам він отримував звідти багато корисної інформації, треба було тільки не лінуватися читати й розшифровувати ті їхні карлючки. Стіна була його входом у їхнє життя, членським квитком, без якого не можна було б увійти туди навіть покрадьки. Він навчився вихоплювати свіжі написи серед переплетення старих з першого погляду, настільки добре вивчив загальну схему. Не вдивляючись, не вчитуючись — це могли помітити; один неуважний погляд — і він забирав із собою ребус, який розшифровував увечері, за чашкою чаю, не поспішаючи, так, як інші проводять вечори над кросвордами.
Іноді це вдавалося, іноді ні, але він не засмучувався, знаючи, що завтра буде новий урожай повідомлень, над якими можна буде поміркувати. Єдине, що його дратувало, — велика кількість лайки, в яку теж доводилося вчитуватися, щоб не пропустити чого-небудь важливого. У період статевого дозрівання мешканців Дому він почав шкодувати, що має звичку читати те, чим вони прикрашали стіни. Пізніше лайка пішла на спад, хоча в околицях другої в лайці, як і раніше, можна було потонути.