Той підвівся.
— Не маю за честь, — промовив чоловічок і ступив йому назустріч.
— Я вихователь, — пояснив Ральф. — Повернувся з відпустки, зайшов побачити хлопців. Але у вас урок. Я не заважатиму.
— Прошу вас, — заметушився учитель. — Спілкуйтеся. Я зайду пізніше.
— Ми вже поспілкувалися. Не хотів би заважати уроку. Вибачте.
Ральф обійшов лисого й вибрався на коридор.
Учитель прошмигнув за ним.
— Ви ж їхній вихователь, так? — пухка долонька схопила Ральфа за рукав куртки. — А вам не здається, — очі вчителя округлилися, голос знизився до шепоту, — не здається, що вони трошки дивні? Цей запах... І це... Ну, засилля флори… Ви не вважаєте? Кількість... І запах...
— Вважаю, — люб’язно сказав Ральф, знімаючи пальці вчителя з рукава. — Але вам час іти.
— Так, — учитель гірко скосив погляд на двері, — час іти… Однак я виразно відчуваю дискомфорт. Зрозумійте мене правильно, це важко...
Крізь прочинені двері солодко відгонило болотним духом.
— Звикнете, — пообіцяв Ральф. — З часом.
Похнюпившись, вчитель зник за дверима, і в них тут же просочився Стервожер.
— Поїхали, — сказав йому Ральф. — Усе, що сталося. Але стисло.
Стервожер притулився до стіни:
— У мене в зграї ніяких змін, — відзвітував він. — А в чужі справи я не лізу. Не так вихований.
— Ніхто тебе і не просить у них лізти.
Стервожер посміхнувся, оголивши червоні ясна.
— Найбільша новина: з нами більше немає Помпея. Раптово помер від колотої рани. Можна назвати це самогубством, а можна й не називати. Я називаю це так.
— А решта?
— Решта можуть зі мною не погодитися.
Ральф поміркував над сказаним.
— Тобто це не самогубство?
Стервожер у задумі похитав головою:
— Питання термінології. Коли хтось довго копає яму, потім ретельно встановлює на дні гострі кілки, а тоді, нарешті, з радісним криком туди стрибає, я називаю це самогубством. Інші можуть дотримуватися іншої думки.
— Добре, — зітхнув Ральф. — Далі?
— Далі в основному дрібниці. Ніяк не допетраю, яка з них може вас зацікавити. Ну, хіба та, що з першої до четвертої перевівся Фазан. Хрещеник Сфінкса. Він тепер ваш. А Лорда відвезли в зовнішність. У четвертій жалоба, — Стервожер затнувся і скривився, наче власний тон його раптом неприємно вразив.
— Це все?
— Ну, — Стервожер зітхнув, — якщо говорити про події давніші, то помер Вовк. Ще влітку, незабаром після вашого від’їзду.
— Від чого?
— А ось цього ніхто не знає.
Перед ними раптом виникла худа блондиниста постать з виряченими очима.
— Вибачте, — простогнала вона, протискуючись до дверей.
— Запізнюєшся! — сварливо закричав Стервожер. — І немає на вас управи, Логове сім’я!
Кінь замимрив, потрясаючи волоссям, і зник у дверях. Стервожер плюнув йому вслід розжованим листочком лимона.
— Негідник, — сказав він. — Бур’ян!
Обличчя його раптом спотворилося, він схопився за коліно й зашипів від болю.
Ральф уважно спостерігав.
— Значить, більше нічого?
Стервожер дивився на нього знизу, байдуже та безтямно. Він поринув у свій біль і замкнувся в ньому, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
— Добре, йди. Якщо погано себе почуваєш…
Ніхто на світі не зміг би впевнено сказати, прикидається Стервожер — чи йому насправді погано. Опустившись на підлогу, обіймаючи ногу, скулившись над нею, як над хворою дитиною, він тихо розгойдувався, наспівуючи крізь зуби. Ральф почекав, роздумуючи, чи не треба запропонувати свою допомогу. Але потім знизав плечима й пішов далі по коридору.
Коридор був порожній. За дверима класів монотонно гули вчительські голоси. Десь жебоніла вода.
Птахи... Треба було все ж таки послухати пісню. Яку вони начебто щойно закінчили розучувати. Тепер він уже ніяк не зможе дізнатися, чи була вона насправді, чи її придумав Ангел. Хоча, могло статися, що під натхненне диригування окільцьованих рук Стервожера вони би закрили очі та відкрили роти, їхній беззвучний спів тривав би й тривав, доводячи їх до екстазу... А він і не знав би, як на нього реагувати.
Ральф зупинився, дивлячись на стіну.
По ній тягнувся ланцюжок недбалих слідів чорного кольору. Він ішов знизу вгору й переходив на стелю, а звідти спускався по протилежній стіні. Хтось довго працював, витворюючи слід «людини-мухи». А може, хтось навчився ходити по стелі.
Фазан у четвертій. Похресник Сфінкса. Це Ральфові нічого не говорило. Фазанів він знав погано. Вовк і Помпей. Коли Стервожер згадав про Вовка, в нього заболіла нога. Помпей... Стрибнув у яму, яку викопав сам... Бо помилився? А може, порушив Закон? Суцільні загадки. Одначе більшого Ральф вимагати не міг. Стервожер не був стукачем. Він розповідав лише про те, про що Ральф дізнався б і так. Від того ж Акули. Проте сказане Стервожером було важливіше. На відміну від Акули, він знав, про що говорив, і давав шанс розгадати свої слова.