— Це питання свободи, — каже він. — Про яку можна сперечатися нескінченно з перервами на чай, сон і святкування ювілеїв. Ти до цього готовий? Ось скажи, наприклад, хто вільніший: слон, який біжить по савані, чи попелиця, яка сидить на листку байдуже якої рослини?
Куряка не відриває очей від недопалка, що дотліває на тарілці.
— Безглуздий приклад. Обоє не наділені розумом. А ми говоримо про людей.
— Це слон не наділений розумом? — дивується Сфінкс. — Добре. Нехай так. Облишмо тваринний світ. Можеш, до речі, загасити мою сигарету, якщо вона так дуже тебе нервує. Візьмімо в’язня та президента...
Куряка морщиться:
— Не треба! Благаю, тільки не доводь мені, нібито в’язень вільніший. Усе це лише слова. Якщо тобі хочеться ототожнювати себе зі злочинцем чи з тлею…
— Я просто намагаюся пояснити... — Сфінкс дивиться через плече Куряки на кухонні двері, з яких щойно вийшла прибиральниця, рішуче штовхаючи перед собою столик на коліщатах. — Але, здається, я даремно потрясаю повітря. Ти мене не слухаєш. Кожен сам вибирає для себе Дім. Ми робимо його цікавим або нудним, а потім уже він змінює нас. Ти можеш погодитися зі мною, а можеш не погоджуватися. Це теж буде своєрідний вибір.
— Нічого я не вибирав! — обурюється Куряка. — Усе було вибрано за мене. Ще до того, як я сюди потрапив! Вибрали групу, а значить, зробили мене Фазаном. Моєї згоди ніхто не питав! Якби я потрапив у другу, мусив би пристосовуватися до Щурів. До їхнього безглуздого іміджу, який вони собі вибрали до мене й без мене. Оце ти називаєш свободою?
— Ти ж так і не зумів стати пристойним Фазаном.
— Але я намагався!
— Якби намагався — став би. Ти просто не захотів. І зробив свій вибір.
— Між іншим, тут і твоя вина, що я ним не став! — поривчасто вигукує Куряка. — Це ти зіпсував мені репутацію.
Сфінкс сміється:
— І ти шкодуєш?
— Ні, але... — Куряка випадково вмочує лікоть у тарілку з залишками обіду та з огидою від неї відсторонюється. — Я не шкодую. Але не тобі після всього цього розводитися про свободу вибору, — невиразно закінчує він, витираючи рукав серветкою.
Сфінкс зацікавлено спостерігає за ним.
— Слухай. Зараз ти не в першій і не в другій. Що ж тебе так мучить? Яку роль змушуємо грати тебе ми?
— Бути схожим на вас!
— Хіба ми такі подібні один на одного?
Куряка відкидає зім’яту серветку.
— Ти навіть не помічаєш! Ти навіть не відчуваєш, наскільки ви подібні! Від цього просто моторошно!
Сфінкс дивиться на нього з насмішкуватим подивом.
— Ми подібні? Ну, не скажи. Я ось вважаю, що між мною і Чорним мало спільного. Так мало, що ми практично не здатні спілкуватися. Ще я відчуваю, що ти чомусь вирішив перейняти його погляди на все, що нас оточує. Тому тепер мені важко спілкуватися і з тобою.
Куряка посміхається:
— Зрозуміло. Догана за спілкування з білою вороною, так?
— Хто це тут біла ворона? — дивується Сфінкс. — Може, Чорний, га?
— Власне. Він. Той, хто не поділяє ваших поглядів. Небажаний елемент.
Сфінкс весело регоче.
— Чорний? Не сміши мене, Куряко! Якщо він у чомусь і розходиться з більшістю, то це тільки в питанні свого статусу.
— З ним завжди можна поговорити про зовнішність, — заперечує Куряка. — А більше немає з ким.
— Ну звісно, — погоджується Сфінкс. — Потрібна ж йому якась фішка. Бажано така, щоб діяла на нерви всім навколо. Але ти не тіш себе ілюзією. Він тут із шести років. Зовнішність для нього — таке ж абстрактне поняття, як і для Сліпого. Він знає її тільки за книгами та з фільмів.
— Але він її не боїться.
— Він сам тобі це сказав?
Сфінкс підводиться.
— Досить. Давай закінчимо цю розмову. Якби ти так не зациклювався на тому, що тебе ніхто не розуміє, може, в тебе вистачило б сили зрозуміти інших. Якби ти трохи менше спілкувався з Чорним, це пішло б тобі на користь. Якби ця сувора жінка не наближалася до нашого столу так невідворотно, я сказав би ще що-небудь розумне. Якби ці двері вели не на коридор, вони вели б іще куди-небудь...
Він підходить до дверей, штовхає одну зі стулок плечем і, не озираючись, виходить.
Засмучений Куряка виїжджає за ним. Чорний сказав: «Спробуй поговорити з ним серйозно — і побачиш, як він почне вивертатися. Ти з цим просто не стикався. Та я ж то це знаю». У тяжких сумнівах — чи можна вважати, що Сфінкс вивертався? — Куряка шукає його поглядом. Але Сфінкс уже розчинився серед тих, хто йшов чи їхав йому назустріч.
Чи можна вважати, що він вивертався? Безсонна ніч скубе йому повіки, викурені сигарети шкребуть горло.