— Відпусти, Чорний! Будь ласка!
Чорний відпускає його, й Куряка з полегкістю завалюється на спину.
— Добре, що вже там випуск! У зовнішності я хотів би їх зустріти, ось де! Хоч кілька хвилин ними помилуватися. Бо я їх там собі не уявляю, не виходить у мене, розумієш? Пробую уявити — і не можу.
Чорний стоїть, примружившись.
— Може, я перевів би кого-небудь через дорогу, — бурмоче він.
Сліпий, вгадавши в мріях Чорного себе, посміхається. Горбач крутить пальцем біля скроні.
— Притримав би свого собаку, якби мій пес на когось із них накинувся...
Табакі, впоравшись нарешті з булочкою, що застрягла в горлі, вибухає обуреним вереском:
— Який іще собака? Який такий собака? Звідки він узявся? Мало того, що ти шляєшся десь у зовнішності, вишукуючи колишніх однозграйників, і перетягуєш їх із тротуару на тротуар, то в тебе при цьому ще й десь якийсь собака! Він що, надрочений нас відшукувати? Нацькований на нас, так? Даєш йому понюхати вкрадені у нас шкарпетки, а потім кажеш: «Атю, крихітко!»? Цій паршивій, паршивій...
— Бультер’єрисі, — пошепки підказує йому Сфінкс.
— Так! Цій бультер’єрисі, цій мисливиці за черепами! Цій мерзенній тварюці! Лайно яке!
— Та вгамуйся, Табакі, — сміється Сліпий. — Він же сказав, що притримає собаку. Тут ось погрожують перетягнути мене через дорогу, не спитавши моєї згоди, а я навіть не скаржуся. Хоч, може, у мене все майно на тому боці залишиться. І мисочка для милостині, і табличка «Подайте бідному сліпому».
— Притримає? — з палаючими очима вигукує Табакі. — Притримає? Ха! Цих булів нізащо не втримати, якщо їм що-небудь втурумбурунюється в їхню тупу головешку. Вони ж зовсім несамовиті! А ця ще буде спеціально нацькована, уявляєте?
— Але ж і Чорний у нас не слабак, погодься, — хитає головою Сфінкс. — До того ж це буде його люба цюця, його радість і наймиліша дівчинка. Вони будуть разом полювати, разом снідати...
— Заткніться, придурки! — кричить Чорний. — Блазні горохові!
— Так і бачу, як вони прогулюються щоранку. Він — у сірому картатому пальті, вона — розрада холостяка — в сіренькій попонці. У нього в жмені стара шкарпетка Сліпого... У пакетику, щоб запах не вивітрився... Вони вийшли на щоденне полювання...
— Заткнися! Та ви вже й обісцялися, якщо говорити по правді.
— Ще б пак… Як тут не обісцятися, — хмуриться Сфінкс. — Ми просто охоплені жахом, повір. Від самого лише вигляду твоєї бультер’єрихи...
— Цієї безбожної потвори, — встрягає Табакі.
— А надто коли її не бачиш, — не відстає Сліпий.
— Ці її криві ноги...
— І прародич-пірат...
— І нашийник з шипами... Ой-ой-ой!
— І сіренька попонка!
— Залиште мого собаку в спокої!
Крик Чорного потопає в загальному реготі. Сфінкс сповзає зі спинки ліжка й завалюється на підлогу.
— Кретини! Ідіоти!
Чорний шарпає спільне ліжко, з гарчанням перевертає його і, плутаючись у власних ногах, вибігає зі спальні.
— Шизофреніки! Жалюгідні виродки! — долинає з передпокою. Щось із гуркотом падає, позначаючи траєкторію його втечі.
— Швабра й відро з брудною водою, — шепоче Македонський, турботливо випорпуючи Куряку з-під матраца.
Сфінкс розкидає ногою ковдри та перевертає подушки:
— Якщо він убив магнітофон, нехай краще не повертається. Я його самого приб’ю.
— А як він нас через цього псячого виродка! — радісно волає Табакі, повзаючи серед осколків. — Мало всіх не розчавив! Оце сила! Ось що я називаю — гордий господар!
Куряка тримається за голову, з подивом зауважуючи, що вона чомусь перестала боліти. Він теж не стримав сміху, і тепер йому знов ніяково. Начебто цим він зрадив Чорного. Самотнього, оскаженілого Чорного, якого так віртуозно довели до шалу. Цікаво, чи помітив він, що Куряка також сміявся?
Горбач і Македонський перевертають ліжко на місце й заходяться збирати речі.
— А взагалі-то... — замислено каже Горбач, — взагалі-то бультер’єри дуже мужні та віддані тварини.
— Хто ж сперечається? — запитує Сліпий.
Горбач знизує плечима:
— Не знаю. Мені чомусь здалося, що ви їх недолюблюєте.
Табакі вибухає щасливим кудкудаканням.
Магнітофон горлає на повну гучність, і Сліпий квапливо приглушує звук.
— Уцілів. Пощастило Чорному.
Сфінкс пересмикує плечима, щоб піджак сів правильно. На щоці в нього — налиплі чаїнки, комір сорочки зробився коричневим.
Куряка обмацує ґулю на лобі. Мабуть, завдяки ній і минув головний біль.