Вовк кивнув:
— От і я про це подумав.
— Доведеться йти рятувати, — зітхнув Стрибунець. — Якщо вони й справді наші.
Найменше йому хотілося бігти на допомогу Сіамцям.
— Та ви збожеволіли? — обурився Смердючка. — Вас же всього п’ятеро. Вони з вами розправляться, а кімнату штурмом візьмуть. Винесуть усі корисні речі, врешті-решт я також можу постраждати.
Стрибунець заліз у черевик і простягнув Вовкові ногу:
— Зашнуруй, будь ласка.
Горбач стояв напоготові з другим черевиком.
— Давайте швидше, — підганяв він. — Вони там удвох проти всіх.
Фокусник озброївся запасною струною від гітари. Сліпий відліпив вухо від стіни.
— Вони вже в коридорі, — сказав він байдужим тоном. — Можете не поспішати.
Горбач натягнув на Стрибунця другий черевик і побіг до дверей. Зашпортуючись у шнурівках, Стрибунець кинувся за ним. Вони вискочили в тамбур, а потім, штовхаючись, у коридор.
Сіамці дійсно були там. Вони та майже вся Мотлохівня. Одного з Сіамців було видно. Він відбивався від нападників сумкою. Поруч, на підлозі, де повалили другого, крутилося щось павукоподібне з безліччю рук і ніг.
З криком, який нагадував виття сирени, Горбач кинувся в гущу битви. Стрибунець з розгону копнув чиюсь задницю з павукоподібної купи й застрибав довкола, наскакуючи на тих, котрі опинялися зверху. Повз нього метнувся Сліпий, але дивитися на нього у Стрибунця не було часу.
З ворушкої маси, яку він копав, уже вилазили вороги — крекчучи, піднімався Пампух, Плаксій готувався накинутися на нього з кулаками... Дивлячись на них, Стрибунець раптом з жахом зрозумів, що забув зняти протези. А це ж було найголовніше: важливіше, ніж черевики, важливіше, ніж усе інше!
— Не сміти! — пронизливо закричав він в обличчя Плаксія, яке опинилося вже зовсім близько, і вгамселив по ньому черевиком.
Лице щезло, але замість нього з’явилося інше, по якому Стрибунець теж ударив, не перестаючи кричати: «Не сміти!»
Я розбив йому ніс! Ось тільки кому?
Навколо кипіла битва. Стрибунець кинувся до Вовка, який проскочив поблизу, але чиясь рука схопила його за ногу. Він наступив на неї вільною ногою, з неї злетів незашнурований черевик і тут же загубився в загальній малій купі.
Стрибунець думав лише про протези, про те, що їх не повинні зламати. Його штовхнули в спину, він упав на Плаксія, і хтось тут же напосів ззаду. Хтось важкий. Плаксій заверещав. Стрибунець звивався й лупив колінами по його колінах. Хтось сидів на Стрибунцеві верхи і товк його по спині.
Це було боляче, але Плаксієві внизу ще більше боліло — він репетував, не перестаючи.
— Стережись! — заволав хтось.
Перед ними закрутилися колеса. Біля самого Стрибунцевого носа загальмував візок Смердючки.
— Стережись! — ще раз верескнув Смердючка та замахнувся парасолькою.
Пампух послабив хватку, і звільнений Стрибунець відкотився набік.
— Так тобі! — крикнув Смердючка, тицяючи в Пампуха парасолькою.
Стрибунець розбігся і штовхнув його в живіт. Добитий Пампух кудись відповз, а до Стрибунця, розмахуючи хокейною ключкою, підскочив Зануда. Стрибунець встиг копнути і його, але роззута нога в самій лише шкарпетці великої шкоди не заподіяла. Ключка вцілила Стрибунцеві по вуху, й вухо запалахтіло, набрякаючи кров’ю. Другий удар припав по протезу.
— Зламав! Ти його зламав! — схлипнув Стрибунець. Забувши про ключку, він накинувся на Зануду. Той чомусь відкинув зброю та метнувся втікати. Стрибунець рвонув за ним. Хтось підставив Зануді ніжку, він упав, перекинувся на спину та злякано заверещав. Стрибунець налетів на нього, як комета, змітаючи ворогів зі свого шляху, залишаючи позаду хвіст із відчавлених рук і ніг.
Хтось ухопив його й підняв над підлогою. Стрибунець почав копати й гамселити колінами, намагаючись викрутитися.
— Ану, спокійно, — сказав дорослий голос.
Метляючись над полем бою, Стрибунець побачив Фокусника, який відбивався милицею від Кролика та Гачка, перевернутий візок Смердючки, самого Смердючку, який лупив парасолькою на всі боки, Спортсмена, який катулявся по підлозі з кимось в обнімку, — і старшокласників. Їх було багато. Регочучи й чортихаючись, вони розтягували хлопців.
Стрибунцева потилиця вперлася в щось тверде. Аж похоловши від раптового здогаду, він обернувся. Щоку дряпнув маленький череп на ланцюжку. Вище Стрибунець дивитися не став. Я штурхнув самого Черепа! Голова запаморочилася від млості, Стрибунця занудило.
Череп розвернув його обличчям до себе й поставив на підлогу.
— Ну що, заспокоївся?