Стрибунець похитнувся. Рука з татуюванням на зап’ясті притримала його за плече.
— Я не знав, — прошепотів Стрибунець. — Я не знав…
— Чого ти не знав?
Сірі очі Черепа були всіяні дрібними цяточками.
У нього очі плямисті. З цяточками. Як дивно…
Старші розганяли хлопців по кімнатах. Двері Мотлохівні визвірилися обличчями, які кривлялися, корчили гримаси, плювалися та вигукували погрози.
— Тпрусь! Геть! — гаркали на них старші.
Останніми розняли Спортсмена та Сліпого. Фокусник і Горбач, притримуючи лахміття сорочок, зникли в Чумній кімнаті. Сіамці повзали по підлозі, збираючи речі, які повипадали з сумок.
Слон ходив за ними слід у слід, обливаючись слізьми.
— Неподобство! — горлав вихователь Тріска. — Усіх до директора! Негайно!
Лось заштовхував Смердючку в візок. Смердючка пручався. Стрибунець встиг прийти до тями та зібратися з думками. Він обернувся до Черепа, щоб вибачитися, але його вже не було поруч. Він ішов звідси з іншими старшокласниками. Стрибунець впіймав на собі погляд одного з них і почув:
— А цей безрукий пуцьвірінок бився, як тигр!
Старші засміялися. Череп обернувся й подивився на нього. Дуже серйозно. Він єдиний не сміявся.
— Марш до себе в кімнату, негайно! — заволав над вухом Тріска, і Стрибунець, накульгуючи невзутою ногою, побіг до спальні. Його обпікав сором. Старші не знали, що він бився, як тигр, тільки через протези. А якби знали, то сміялися б іще голосніше. Може, тільки Череп не сміявся би.
— Через півгодини в кабінеті директора! — крикнув йому в спину Тріска.
Коло умивальників у ванній кімнаті юрмилися поранені. Підлога була залита водою. Варто було Стрибунцеві ввійти туди, як роззута нога в одній шкарпетці відразу промокла.
— Обладунки з гіпсу — корисна в господарстві річ. Полчища ворогів самі себе виводять з ладу. Нічого не треба робити. Тільки відкривайся та чекай, щоб тобі врізали, — Вовк випірнув з-під струменя й подивився на Стрибунця. — Ага. З’явився!
— Ось він! — крикнув Смердючка. — Руйнівник Мотлоху! Запекла Нога! П’ятка-вбивця! Ура!
— Милиця теж корисна річ, — похвалився Фокусник. — Бачили б ви, як я підбив Гачка!
Горбач шумно хлюпався, обмиваючи розтяту губу. Потовчений Сіамець розхитував зуб.
— Вони звинуватили нас у крадіжці, — сказав він, витягнувши палець з рота. — А ми й чути не чули ні про які їхні значки.
— Я не садист, — проспівав Смердючка. — Ні, я не садист. Але в гніві я стаю лютий. Це риса характеру. Моя риса, — він під’їхав до Стрибунця й поплескав його по коліну. — Ти теж лютий у гніві, старий, — сказав він. — Але до мене тобі, звичайно, далеко. Уздрівши мене, всі бліднуть!
Смердючка був цілий і неушкоджений, так що у ванній йому було нічого робити. Але він катався туди-сюди по мокрих кахлях, бризкався водою з низького крана й співав величальну пісню власним подвигам.
Всуціль вкриті синцями та саднами, хлопці гордо промокали обличчя рушниками й розглядали себе в дзеркалі. Стрибунець теж подивився. Вухо буряковіло, під носом підсохли криваві шмарклі. Йому це сподобалося.
— Ось що, лицарі, — сказав Вовк до дзеркала. — Увечері за «круглим столом» писатимемо літопис великої битви. Оспіваємо у віршах свої подвиги та оплачемо втрати. Заспіваємо бойових пісень і, зімкнувши чаші, пом’янемо померлих.
— Смердючка вже почав, — зауважив Горбач.
— Я нікого не згадував і не поминав. І годі вже собою милуватися! — Смердючка наїхав на них ззаду та відтіснив від дзеркала.
У спальні один із Сіамців заспокоював ридаючого Слона, Лось затикав Сліпому ніс шматочками вати, а Красуня розгублено тинявся з кутка в куток, ламаючи руки й обгризаючи задирки.
— Приводьте себе до ладу, — сказав Лось. — Підемо до директора з поясненнями.
— Тільки ми? — обурився Фокусник. — А як же вони?
— Вони також. Де твій черевик? — Лось дивився на ногу Стрибунця.
— У мене, — Смердючка вивудив з візка черевик і окремо — мокру шнурівку. — Я взяв його на пам’ять. Як сувенір.
— Невже проблеми не можна вирішити мирним шляхом?
Лицарі промовчали.
— Добре, — Лось подивився на годинника, — через десять хвилин будьте в директора. Там поговоримо.
Він вийшов.
— Ой, дивись-но, — підштовхнув Горбач Стрибунця.
Розсипом яскравих плям на ковдрі навколо Слона лежали значки.
— Ну, подивися, який гарний! — умовляв Сіамець Слона, підносячи значок до його заплаканого лиця. — Ти тільки подивися...
Сіамці намалювали на стіні лелеку та крокодила. Лелека стояв на одній нозі, займаючи зовсім мало місця; крокодил летів, розпластаний над вовком і совою. Слон малював довго, а коли закінчив, у кутку з’явилася квітка, схожа на пляму.