Потім з’явився Акула. Жінка втішено заторохтіла й рушила йому назустріч, залишаючи за собою брудний слід. Чоловік ішов за нею. Молодшого хлопчика він тримав за руку. Улюбленці вміють губитися. І потрапляти в неприємності. Це, можна сказати, їхній вроджений талант. Дівча, чухаючи прищ на щоці, скоса позирала на червоного. Як воно йому? А він стояв мовчки. Строгий і тихий.
Акула, демонструючи всі наявні в нього зуби, запросив їх до свого кабінету. Вони ввійшли вервечкою. Усі, крім нього. Як тільки двері зачинилися, я, не соромлячись його присутності, під’їхав до одної зі стулок, витягнув затичку, яку дозволяється використовувати тільки в крайньому разі, й почав дивитися. Мене завжди цікавлять батьки, особливо такі.
Жінка плакала. Піджовуючи хустинку, підтираючи нею помаду, злизуючи шмарклі з губів і хапаючись за обличчя. Плотолюбно. Життєствердно. Чоловік нітився й потів. У пальто йому було жарко. Діти щипалися. Акула кивав.
— У нас у будинку — пекло! Ви розумієте — пекло! — вигукувала жінка, не перестаючи схлипувати. Акула кивав. Так, він розуміє. Він і сам живе, по суті, в пеклі, але чи не можна ближче до справи?
— Він убиває нас, — пояснила жінка. — Повільно. З дня на день. Він мучить нас і терзає. Він — убивця! Садист!
— А з вигляду не скажеш, — ввічливо засумнівався Акула.
Тітку в червоному пальті ця заява довела до істерики.
— Звичайно! — заверещала вона. — Звичайно! А чому, ви думаєте, ми його сюди привезли! Тому що нам ніхто не вірить! Ніхто!
Акула за свій вік набачився всякого, але тут пройняло навіть його.
— Ми не приймаємо підлітків зі злочинними нахилами, — сказав він суворо. — У нас тут не виправна колонія.
— Він не злочинець, — втрутився чоловік. — Ви не так зрозуміли.
— Розумієте... — жінка, збагнувши, що перегнула палицю, перейшла на довірчий шепіт, — він завжди все знає. Про всіх. Це жахливо. Він із цих... — вона скривилася, підшукуючи слово.
— Ерудит? — зацікавлено підказав Акула.
— Якби ж то! Гірше, набагато гірше! У його присутності може статися що завгодно. Речі з’являються нізвідки. Апаратура псується. Телевізори... Один, а потім другий. Кіт зійшов з розуму! Бідна тварина не витримала!
Акула занудьгував. Він не любив психів. З його обличчя вгадувалося, що він уже не слухає, що йому там торочать про котів.
— Ви впевнені? — тільки й запитав він, коли жінка виговорилася. Суто з ввічливості.
— Ще б пак! Хто завгодно був би впевнений, якби опинився на моєму місці!
І вона вибухнула списком доказів, в якому головне місце займали її молодші дітки — ці маленькі піраньї, які «нікому не дадуть збрехати».
— Скажіть дядькові, чи правду каже мама?
Правдолюбці, які штовхали та щипали одне одного у неї за спиною, ненадовго перервали це заняття й закивали.
— А ще за ним усюди ходять лисі, — доповів хлопчисько. — Зовсім божевільні. Пісяють у нас у під’їзді. Вони так і будуть приходити, поки ми його не приберемо геть. Або доки нас не виселять.
Акула здивовано витріщився, проте перепитувати не став. Вочевидь, молодший син у своїй любові до правди трохи перейшов межі, тому що матуся дала йому ляпаса, й він замовк.
— Ми пристойні люди, знаєте! Вигадувати не станемо, — повідомила вона. — У мене в родині ніяких таких відхилень не було.
Чоловік винувато зіщулився. Ймовірно, у нього в родині відхилення все ж були.
— Ми водили його до фахівців, — жінка притулила хусточку до куточка ока. — То він вдавав, нібито з ним усе гаразд. І робив із нас дурнів. Якось нам навіть порекомендували лікуватися самим! Це було так принизливо! Що я пережила!
Хрум, шусть, хлюп...
Акула почухав потилицю.
— Не знаю, чим ми можемо допомогти. Тут інтернат для дітей-інвалідів. Думаю, вам краще звернутися...
— А в нього епілепсія з десяти років, — перебила жінка. — Нестерпне видовище. Абсолютно нестерпне. Це вам не підійде?
— Зрозумійте, це зовсім інша сфера…
Далі я слухати не став. І так усе було ясно. Дирекція викачає гроші на благодійність і прийме новенького. У Домі ціла купа здорових, але в їхніх паперах записані страшні речі. І трохи таких, у кого записано не те, що є насправді. Це було зовсім не цікаво. Червоний усе ще стояв біля стіни. Тепер я зрозумів, чому він такий особливий. Я підкотився до нього.