Сфінкс дивиться на Куряку зацікавлено.
— Дивні в тебе ігри. Незвичайні.
Він ні про що більше не питає й нічого не уточнює, і взагалі відходить, бо хтось його покликав, але Куряку так бадьорить проявлений до нього інтерес, що він повертається до спальні майже веселий. Може, все не так страшно? Може, зі Сфінксом теж можна спілкуватися по-людськи? Він же розмовляв з Рудим цілком по-дружньому. Піднімаючись у ліфті, Куряка чує, як на сходах хихоче парочка, вони щойно відлипнули одне від одного з вологим чмоканням. З майданчика поверхом вище долинають звуки гітари. Дівчата. Новий Закон.
У туалеті четвертої Лері, присівши на край унітаза, виймає з кишені порожню пудреницю і, заглядаючи в люстерко, починає витискати вугрі. Його пересмикує від болю. Він сичить і, не перестаючи сичати, змащує ранки одеколоном. Закручує флакон і ховає його в бачок унітаза.
У спальні третьої на заправленому ліжку корчиться Стервожер. Штанина закочена, нога обмотана мокрим рушником, але це не допомагає. «Голосніше увімкніть музику!» — не розплющуючи очей, гарчить він, і Птахи наввипередки кидаються до магнітофона. Слон, подивившись на ватажка, шкутильгає до вікна. На підвіконні в червоному горщику мерзне Луїс — улюблений кактус Стервожера. Квітка його наїжачилася, як жалюгідний клаптик пустелі.
— Ну, чого ж ти? — докірливо шепоче Слон до кактуса. — Хіба ти не бачиш? Йому боляче. Допоможи.
За вікном кружляють ледь помітні сніжинки. Перші в цьому році. Задивившись на них, Слон забуває про Стервожера.
У класній кімнаті першої Фазан Джин з чорною пов’язкою на рукаві відкриває «Вечір пам’яті Ара Гуля, який передчасно від нас пішов». Фазани шарудять папірцями з підготовленими з нагоди такої оказії віршами й зітхають, очікуючи на свою чергу.
Чорний у бібліотеці гортає енциклопедію на букву «Ф». Між сторінок — складений папірець. Він розгортає записку. «Свобода в тобі самому», — багатозначно повідомляє похилий почерк.
Куряка розглядає альбом з репродукціями Босха. Підвівши голову, зустрічається поглядом з Табакі.
— Про що сумуємо? — запитує Шакал.
— А хіба не можна?
«Слухай його», — сказав Сфінкс.
Куряка слухає.
— Про що саме? — перепитує Шакал.
Він бере те, що йому потрібно.
— Іноді мені здається, що я вас зовсім не знаю.
Табакі щедрим жестом розпинає обидві жилетки:
— Дивись, ондечки воно я. Мов на долоні. Чого тут можна не знати?
Під жилетками — забруднена сорочка. Червоні жирафики на блакитному тлі.
Закінчується вечеря. Вихователі на своєму поверсі відгороджуються від Дому дверима з двома замками й намагаються уявити, що його немає. З двору виїжджають машини працівників їдальні. Падає перший мокрий сніг, його висвітлюють фари.
Коло сходів, які ведуть до дівчат, Лері (в найкрасивішій сорочці з-між залишених Лордом) прощається з білоголовою Шпицею.
— Та не бійся ти так, — каже він. — Вони нормальні хлопці, ось побачиш. Ти їм сподобаєшся. Точно тобі кажу.
Шпиця крутить головою, гривка прикриває їй праве око:
— Нізащо! Не піду до вас, навіть не проси!
Довгов’яза Габі ховає під матрац фотографію Мерилін Монро й сідає зверху, мерзлякувато підібгавши ноги в чорних панчохах. На нагрівачі сушаться ще три пари таких же. Габі бере їх одну по одній, просовує в кожну з них руку й намагається знайти дві цілі панчохи, які можна поєднати одна з одною в одну пристойну пару.
У першій кімнаті Фазани, розмахуючи траурними пов’язками, хором співають, «мужньо стримуючи сльози в цю скорботну годину».
У четвертій спальні Куряка втомлюється від їхнього співу, навіть не чуючи його. Карти лягають на ковдру — Табакі розкладає пасьянс. Сфінкс грається з кішкою: перекидає її носаком черевика й відсмикує ногу від гострих кігтів. На ліжку Горбача обличчям до стіни лежить Чорний. Знизу його не видно, але всі знають, що він там. Він не спить. Він читає вірші Горбача, написані на стіні кольоровою крейдою, читає, трохи соромлячись, наче то чужий лист, який випадково потрапив йому на очі.
Гасне світло, Логи, останні з тих, хто застрягнув у коридорах, поспішають розійтися по спальнях. Дівчина у візку, подібна на японку, — Лялька — піднімає над головою зелений ліхтарик на ланцюжку. Біля неї йде Красуня, майже не спотикаючись навіть у темряві. Лялька дуже вродлива. Маленька, з безтрепетно гладеньким обличчям. Повз них пробігають Логи з відкопиленими губами пліткарів, хихикають і, задивившись на Ляльку, наштовхуються на стіни.