Лось читав довго. Читав і курив. Потім пружини знов заскрипіли, звільняючись від ваги, і він пішов до дверей, зашамотівши капцями. Сліпого здуло під вішалку. Плащ і пальто зімкнулися й прикрили його, а сам він стискав зім’яту ковдру. Лось пройшов у туалет, нічого не помітивши. Так само він пройшов назад, клацнувши вимикачем. Двері грюкнули. Сліпий виринув з-під одягу, повернувся на попереднє місце і, розстеливши ковдру, ліг. Смужка світла під дверима зникла. Опустивши голову на долоню, Сліпий задрімав. Сон його був прозорий.
Виходячи на подвір’я, Сіамець Рекс насамперед обходив пастки. Їх було три, і дві з них він зробив сам. Але спрацювала третя — та, на яку він розраховував найменше. Цементна яма. Незрозуміло було, хто її викопав і навіщо, але пастка вийшла непогана. Рекс покидав у неї риб’ячий потрух, знайдений на смітнику, та прикрив дошками, приховуючи від сторонніх очей. Дощі заважали перевіряти яму щодня, але іноді він про неї згадував. Потрух із кожним днем пахнув дедалі примітніше. В одну з перевірок, підійшовши до ями, він почув вовтуження й тихе бурчання.
Підкравшись, Сіамець Рекс встав навкарачки та зазирнув під дошку. Пахло протухлою рибою. Облізлий від дощів і бруду рудий кіт зашипів на нього, вигнувши спину. Рекс радісно свиснув і відповз геть. Повернувся він з кишенями, набитими камінням. Кіт, прочувши свою долю, спробував вискочити. Рекс збив його уламком цеглини. Потім почав метати решту. Дошки заважали цілитися, тож каміння летіло, не влучаючи. Рекс боявся, що кіт вискочить або почне волати. Кіт дійсно почав волати, і його зойки привернули увагу. Рекс не відразу помітив Кульгавого, а коли помітив, було вже пізно вдавати, ніби він опинився коло ями випадково.
Кульгавий — золотоволосий горбань з неприємними очима й вивернутою ногою — був одним із людей Черепа.
— Розважаєшся? — поцікавився він, зупинившись біля Рекса та зазирнувши в яму.
Кіт метався, штурмуючи гладенькі цементні стіни. Може, він би навіть і вистрибнув, коли б не підбита лапа. На трьох ногах кіт позбувся стрибучості.
— Виймай звідти тварину, — звелів Кульгавий, закурюючи.
Сіамець позадкував. Кульгавий упіймав його за шию.
— Я не можу. Там глибоко. Якщо прибрати дошки, він сам вистрибне.
Кульгавий промовчав. Рекс почав знімати дошки. Прибравши останню, подивився на Кульгавого.
— Виймай тварину, — сказав той байдужим тоном. — Доки я тебе самого туди не скинув.
Рекс нагнувся й запопадливо помуркотів, але кіт зачаївся, не подаючи ознак життя. Зітхнувши, Сіамець почав сповзати до ями. Стрибати він боявся. Тому що нога.
Кульгавий стояв на самому краю. Рекс скоса зиркнув на нього — на злий, безгубий проріз рота, а тоді, змруживши очі, повалився на дно ями.
Кіт від його падіння зовсім ошалів. Рудою блискавкою шугнув по стінах, зриваючись і нявкаючи. Рекс обмацав ногу; переконавшись, що вона ціла, Сіамець спробував упіймати кота, проте кіт не давався.
— Не можу його зловити! — крикнув Сіамець. — Він дряпається!
— Лови, — відповів незворушний голос.
Кіт виписував навколо Рекса летючі зигзаги. Рекс спробував схопити його за хвоста. Вивернувшись, кіт різонув кігтями, зі здавленим зойком стрибнув Рексові на голову й вискочив з ями. У руках у Сіамця залишилися руді шерстинки. Котяче волання віддалилося у напрямі гаражів і злинуло до небес.
Рекс зачаївся, вичікуючи. Обличчя та руки горіли подряпинами. Спочатку вгорі було тільки небо. Потім з’явився Кульгавий. Оточений золотистим сяйвом волосся, в смугастому піджаку кольору гірчиці. Він тримав уламок цеглини. Сіамець перелякано вирячився на цей уламок.
— Пограймо у гру, — запропонував Кульгавий. — Ти будеш кіт, а я буду ти. Дуже цікава гра. Почнімо?
Уламок цеглини полетів униз. Закричавши, Рекс сів навпочіпки, прикриваючи голову.
— Цікаво, правда? — запитав його Кульгавий. — Тільки даремно ти не ухиляєшся. Я ж можу й поцілити.