— Заткнися, га? — перебиває Щуряка.
— Сьогодні будуть сосиски, — намагається зав’язати світську бесіду Москіт, — і малинове желе.
— А Сліпому ти дійсно подобаєшся. Хоча, звичайно, ти мені вже не віриш.
— А може, малинового желе не буде… Може, це я таки прибрехав…
— Який псих тобі повірить? Розмріявся.
До спальні з тупотом заскакують два Щуро-Логи:
— Обід! Ви що, заснули тут? — обривають з вішалки наплічники та вивалюються назад на коридор.
Москіт стрибає по кімнаті, намагаючись вцілити ногою в штанину. Щуряка перевертає бірки дзеркальною стороною назовні. Одну, другу, третю, четверту... Ланцюжки при них різної довжини й часто перекручуються.
Рудий ховає манірку в наплічник. В одній з бірок — його краватка-метелик у червоно-білий горошок. Краватка надягнена просто на голу шию.
Щуряка роззирається й уперше помічає, що, незважаючи на бруд, у другій гарно. Стінами біжать антилопи Леопарда, на бігу перетворюючись на струменисті смуги орнаментів. Подекуди вони напівстерті, але від цього здаються тільки кращими. Рудий насаджує на голову казанок і простягає Щуряці руку.
— Мир?
— Вважай, щоби Вошива не закусала тебе до смерті, — попереджує його вона. — Терпіти не може, коли до мене торкаються.
У бірках — троє маленьких дверей. У всіх трьох одночасно зникають Москіти. Рудий зі Щурякою теж виходять у коридор — і в бірках відразу темніє. З кожним кроком підошви черевиків липнуть до паркету.
— По-моєму, вам уже пізно робити прибирання, — каже Щуряка. — Ви мітлу не відірвете від підлоги.
— Не відірвемо — значить, не відірвемо, — зітхає Рудий. — Ну то й що? Будуть у Щурнику ікебани з мітел. А потім і зі Щурів. Живий музей.
Щуряка, знизавши плечима, йде у бік дівчачих сходів. Струнка, в занадто масивних для неї черевиках. Рудий кричить: «До побачення!», але вона не озирається. Він, стиснувши губи, рушає до їдальні. Його обганяють Птахи, вони хихотять.
Привид
Душа блукає ночами. І якщо ти спиш,
Ніколи тобі не зустрітися зі своєю душею.
Лорд лежить в іскристій пітьмі. Він накритий з головою і задихається від гарячки, а довкола плавають видіння. Її очі, волосся, тонка рука, обхоплена плетеним ремінцем браслета. Лорд лежить, затамувавши подих, боячись сполохати ману, але наслання дедалі тривожніше, дедалі неспокійніше, воно тане, як віск, і зникає. Він відкидає ковдру й дихає на повні груди, мокрий, наче миша, яка побувала в калюжі.
Із повітрям повертаються звуки. Свист і дихання сплячих. Хропіння Чорного, що хвилями загрози зринає аж до стелі. Ближче — пташиний посвист сплячого Шакала і шарудіння тіл, котрі перевертаються й ворушаться. Куряка, не прокидаючись, тягне подушку з-під Табакі та перекладає її на Лорда. Лорд ухиляється, пересуваючись на край ліжка. У Лері — світло нічника. У Македонського — теж світло, проте затулене газетою. Лорд дивиться в стелю, що аж ніби притягує його. Стеля і тягне, і наближається; ось вони зовсім поряд: колесо, пташина клітка та розкосі очі повітряного змія. Дивне діється з Лордом. Він лежить — і одночасно стоїть. Лорд, який стоїть, легкий, наче пушинка. Він бачить стелю й нічник Лері у формі гриба, і самого сплячого Лога з рожевим відлиском на волоссі, й себе внизу, який лежить під зім’ятою ковдрою, — він бачить усе це з висоти, на якій ніколи не бував, бо з висоти свого зросту. Не встигає подумати про вікно та про свіжий вітер, що вривається в кватирку, як переноситься на підвіконня. Обличчя овіває нічна прохолода. Вітер несе із собою віддалений шум — регіт і звиски непутящих Щурів, їхні самозабутні веселощі. Чи можу я піти, куди захочу? Тінь його ковзає над підлогою — занадто легка — проходить крізь двері в темінь, і Лорд заплющує очі, щоб краще бачити свій шлях там, де він є — і де його немає. Повз нього пролітають темні стіни, розверстою пащею наїжджають відчинені двері. У Могильних вікнах — зимовий місяць, і він прозорий у його світлі. Сходинки, чужий коридор…
Лорд простягає руку, вона відпливає в порожнечу, обмацуючи її, пропускаючи крізь пальці, пролітаючи крізь зустрічні двері. Він відстає, і коли рука намацує ті єдині двері, котрі йому потрібні, він іще далеко, а рука вже ковзає обличчям тієї, що спить на підлозі. Нарешті Лорд наздоганяє її (всього лише руку!), і її дотик стає його дотиком.