Вони проминають учительський туалет. Він виглядає зловісно, як і належить «місцю події». Горбач і Сфінкс сполохують дві тіні, які шепочуться та втікають подалі від світла.
— Сюди вже перші екскурсії, — зітхає Горбач. — До ранку посунуть отарами.
Сфінкс мовчить.
— Може, Сліпий уже знайшов його?
Горбача підбадьорюють розмови. Він не любить виходити ночами.
— Якби знайшов, то приніс би. Півгодини для нього цілком досить, щоб відшукати в Домі кого завгодно. Півгодини чи навіть менше…
— Тоді чому його немає?
— Запитай щось простіше, Горбачу. Я тут з тобою, а не зі Сліпим.
На сходах тхне недопалками. Прогоном нижче хтось сонно чхає. Хтось, хто слухає транзистор.
— Угору? — дивується Горбач.
— Хочу дещо перевірити, — пояснює Сфінкс. — Є одне припущення.
Грубий спить, притулившись до дверей, які ведуть на третій. Безформний і нещасний. Важко зітхає та бурмоче вві сні. Горбач піднімає його, тоді відкривається калюжка, яка вже підсохнула, в ній валяються два пообкусувані медіатори. Ними, ймовірно, Грубий намагався відчинити двері. Чутливий до переживань нерозумних, Горбач, мало не плачучи й плутаючись у волоссі, загортає Грубого у свою куртку. Сфінкс чекає, постукуючи п’ятою об поручні. Холод зі сходів кусає за голі щиколотки.
Грубий бурмоче та хлипає носом, але не прокидається. Назад вони йдуть повільніше. Горбач насилу світить з-під згортка з Грубим, а Сфінкс без протезів нічим не може йому допомогти. Хтось із транзистором знову чхає. Завіконне небо на Перехресті все ще чорне.
— Давайте я посвічу, — каже Лорд, викотившись на них із темряви. Горбач, який ледь не впустив з переляку Грубого, з полегкістю зітхає й передає Лордові ліхтарик.
— Що ти тут робиш?
— Гуляю, — огризається Лорд. — А ти як думав?
«Двоє, — рахує подумки Сфінкс. — Залишився Сліпий».
Накульгуючи, Стервожер тягне у Гніздо громіздку споруду, яка волочиться за ним блідим шлейфом. Побачивши їх, зупиняється і — бездоганно ввічливий — вітається.
— Погода чудова, — каже він. — Ви, я сподіваюся, добре маєтеся? З Лордом ми вже бачилися.
— А зі Сліпим? — запитує Сфінкс.
— Не довелося, — скрушно зізнається Стервожер. — Дуже шкода.
Далі вони йдуть і їдуть — усі п’ятеро. Стервожер нічого не розповідає про Рудого. Він розмовляє тільки про погоду, і коли біля дверей третьої його ліхтарик висвітлює Сліпого, стверджує спеціально для нього, що «погода гарна як ніколи». Сліпий відповідає зовсім не виразно. Попрощавшись, Стервожер зникає у дверях третьої, відносячи з собою наметове полотно й жердини, обплутані ременями. Промінь від Лордового ліхтарика стрибає по стінах.
— Де ти був? — запитує Сліпого Сфінкс.
Передпокій зустрічає їх яскравим світлом, віниками, які раз по раз завалюються, а також розкошланими головами в дверному отворі. Горбач заносить до спальні сплячого Грубого.
— Ось він, наш маніяк грубесенький! — збуджено коментує голос Табакі. — Ось він, наш мандрівничечок…
Сліпий завертає до вмивальні. Сфінкс іде за ним.
— Чия це кров на тобі?
Сліпий не відповідає. Але Сфінкс і не чекає відповіді. Він сідає на край низької раковини та спостерігає. Сліпий, перехилившись над іншою раковиною, перечікує напад нудоти.
— Ніч затягнулася. Навіть для Щонайдовшої, — каже Сфінкс сам до себе. — І саме ця ніч мені не подобається. Здається, якщо всі полягають спати, вона закінчиться швидше. То чия це кров?
— Рудого, — похмуро відповідає Сліпий. — Потім розповім, зараз мене нудить. Старий Ральф витрусив з мене вечерю.
Сфінкс нетерпляче розгойдується на краю раковини, облизуючи ранку на губі:
— Через Рудого? То це ти його порізав?
Сліпий повертає до Сфінкса бліде обличчя з двома червоними пухирями замість повік:
— Не верзи дурниць. Через Помпея. Якщо я його правильно зрозумів. Він дізнався. Хтось йому настукав. Увесь час шарудів якимсь папірцем.
— Але чому саме зараз? Чому сьогодні? Він що, збожеволів?
— Може, й так. Якщо послухати, що він верзе, то, можливо, таки збожеволів, — Сліпий знову нагинається над раковиною. — А якщо ні, то скоро збожеволіє. Б’юсь об заклад, зараз він обстукує по черзі всі свої годинники і міняє в них батарейки. Думає, хто влаштував йому таку підлоту. Відкусив ранок і проковтнув його.
— Не смійся, тебе знову скрутить.
— Не можу. Він звелів мені й пальцем їх не чіпати. Ні Соломона, розтак його, ні Ґнота з Доном. Навіть не розгледів їх, але вважає своїм обов’язком заступатися. «Я знаю ваші Закони». Я сам не знаю наших законів. Я — не знаю. А він знає. Треба було уточнити, що він мав на увазі.