Чорний справді змінив свій стиль, коли став головним Псом Дому. Відмовився від майок-безрукавок, поголився наголо й перестав носити мішкуваті штани з підтяжками, від яких мене нудило довгі роки. Можна сказати, його смак змінився на краще. Хоча від цього він не перестав бути схожим на себе. Я говорю про це Русалці.
— А скажи, будь ласка, хто ще в Домі голиться наголо, носить піджаки накинутими на плечі та наголовні хустки, а кеди зашнуровує навколо щиколоток?
— Піджаки — тільки я. А щодо голених наголо... — І тут до мене доходить, що вона має на увазі. — Ти збожеволіла! Я не голюся наголо! І хустку тільки недавно почав носити. Бо ти мені її подарувала! І взагалі — про що ми говоримо? Він мене ненавидить лютою ненавистю. Він душем після мене не користувався!
— А я не сперечаюся, — знизує плечима Русалка. — Просто це впадає в очі будь-якій неупередженій людині. Він наслідує твою ходу, манеру вдягатися, навіть говорити намагається, як ти. Але все це тільки відтоді, як він у шостій, де ти не можеш бачити, який він та як поводиться.
— І про що це свідчить? — тупо запитую я.
Русалка мовчить. Очі, наче дві зелені виноградини, в яких просвічують кісточки. Надзвичайно сумні та серйозні очі.
— Боже, який жах! — мене скручує, і я майже зі страхом скоса зиркаю на вікна шостої, які відсвічують сріблом на сонці, бо за кожним з них може ховатися Чорний у моїй гротескній подобі, бритоголовий і насуплений, у піратській наголовній пов’язці, розцяцькованій черепами й хрестиками. Це якийсь жах.
— Між іншим, моя пов’язка набагато красивіша і тяжіє до рослинної тематики. Справа смаку, звичайно...
— Ох, Сфінксе, — сміється Русалка. — І тобі не соромно? Скажи ще, що в тебе ноги довші...
— А що, хіба не так? І форма черепа шляхетніша. І взагалі він, з усіма його...
— Облиш це! Тобі зараз не вистачає тільки слинявчика і шлейок навхрест. Можна подумати, він заподіює тобі щось недобре.
Ми замовкаємо та якийсь час розглядаємо навколишній пейзаж. Це зовсім не сварка, бо ми ніколи не сваримося, це просто розважлива пауза, щоб утрясти інформацію. Коли є такі паузи, люди зазвичай палять, але Русалка не палить, а в мене з собою нічого немає, тому я терплю і лише про всяк випадок обнишпорюю очима землю під лавкою в пошуках недопалків, які найчастіше можна підібрати якраз у таких місцях.
— Пішли? — пропонує Русалка. — У мене, здається, ніс обгорів. Тобі було дуже неприємно вислухати те, що я сказала?
— Ні. Просто я мушу це пережити. Ходімо, пошукаємо сигарет і що-небудь для твого носа, щоби він не облупився.
Ми підводимося. Русалка дивиться на мене, мружачись і кліпаючи. Скільки я просидів тут, на лавці? Ніби ж зовсім не довго. А здається, що кілька годин. Можливо, вона зачарована, ця лавка, хоч на вигляд така безневинна. Хтось навів на неї складні чари, які провокують людей на відвертість.
Бредемо до Дому, штовхаючи перед собою дві круглі, безголові паляниці тіней.
— Зате я тепер знаю, за що ти так не любиш Щонайдовшу, — каже Русалка.
На ґанку задушливо пахне геранню. Усюди вздовж поручнів розставлені горщики з цими квітами, запаху яких я не терплю.
— Дивно, — говорю я Русалці. — Жодного обличчя, в жодному вікні. Щось відволікло людей від спостерігання за нами. Цікаво, що? До речі, твоя «ненависть до могили» кольором нагадує цю герань.
— Доведеться викинути майку, — серйозно відказує Русалка, піднімаючись сходами попереду мене. — Тобі жахливо не сподобався цей напис, я відчуваю.
— А замалювати ніяк не можна?
Сходи зовсім порожні. Ні душі. Нікого не видно — ні вище, ні нижче, і незрозуміло, куди всі поділися, але принаймні зрозуміло, чому ніхто не витріщався у вікна. Загальний збір десь у глибинах Дому. Русалка, прислухавшись, робить відповідні висновки:
— Поцілуй мене, поки нікого не видно...
Ми влаштовуємося на майданчику, притиснувшись до поручнів, і ловимо свою хвилинку в затишші Дому, зовсім недовго, або мені це лише здається, проте далі я йду з легким запамороченням і не так упевнено, як звик ходити.
Коридор порожній. Якщо всі десь і зібралися, то не на цьому поверсі. Ближче до середини коридора ми помічаємо дві постаті, що самотньо собі бредуть, і прискорюємо ходу. Сліпий і Щуряка. Ідеально підібрана парочка. До дрожу в колінах.
І вона, й він бліді, як небіжчики, з синіми кругами під очима, на однаковій стадії виснаження, за якою настає дистрофія. Сліпий до того ж посмугований від ключиць до пупка. Майка звисає клаптями, в зяючих дірах видно обдерту шкіру. Страхітливе видовище, особливо коли врахувати, що в Щуряки — закривавлені нігті.