Як не було в Домі двох однакових учнів, так не було й подібних батьків, проте вихователі все ж ділили їх на категорії. Оператори та Контактери. Оператори активно спілкувалися зі своїми дітьми, регулярно відвідували їх у відведені для візитів дні, терзали вихователів телефонними дзвінками. Контактери з’являлися в передвипускні дні. У найкращому разі — за два тижні до випуску. Решта батьків поміщалися між цими двома крайнощами, не удостоюючись окремого найменування.
Візити Контактерів збігалися з різними перевірками, з приїздом комісій, пожежної й санітарної інспекцій і всіх можливих і неможливих організацій у справах неповнолітніх, які тільки можна уявити. Раз на сім років вихователям давали зрозуміти, що існують вищі інстанції, які цікавляться їхньою роботою. Їх перевіряли, а тоді перевіряли заново. Від них вимагали звітів і рапортів, графіків чергувань і детально складених анкет на кожного учня. Усе це звірялося та детально розглядалося.
Пожежна інспекція перевіряла стан вогнегасників та екзаменувала вихователів. Тих, хто не міг скоромовкою викласти послідовність дій при пожежі й накреслити план термінової евакуації, скеровували на курси протипожежної безпеки. Медична інспекція перетрушувала лазарет. Санітарна інспекція перевіряла кухні. Контактери потребували порад, підвищеної уваги та медичної допомоги на першу вимогу. Оператори вимагали шанобливого до себе ставлення. Перевіряльні комісії іноді приїжджали по три рази. Директор до кінця місяця втрачав людську подобу.
За час відпустки вихователі встигали більш-менш оговтатися від пережитого, а відразу після повернення їх чекав набір шестирічок. Прийнята в Домі система прийому й випуску учнів, на думку Ральфа, була вершиною кретинізму. Він не міг зрозуміти, чому молодших у випускний рік не посилають на відпочинок раніше ніж зазвичай, щоби позбавити споглядання випуску. Сам факт від’їзду половини населення Дому був для них потрясінням, але те, що вони бачили, як це відбувається, Ральф вважав неприпустимим. Як і те, що потім вони мали змогу без перешкод обговорювати побачене в літніх таборах, не відволікаючись на уроки, майже позбавлені виховного нагляду. І те, що після свого повернення вони виявляли нових молодших — свою зміну, наочне підтвердження того, що їх незабаром чекає доля старших, тому що старшими тепер називали їх. Не дивно, що вони не відчували великої любові до молодших, не піклувалися про них і не опікали їх. Не дивно, що вихователі переходили в розряд ворогів і не могли розраховувати на повернення втраченої довіри. Дивовижним був тільки захват, з яким ставилися до цих огидних підлітків молодші. Старші могли ними нехтувати, могли їх третирувати — малих це не відштовхувало. Вони переймали у старших усе, зокрема страх перед випуском, який поступово ставав чимось обов’язковим. Ознакою дорослішання.
Цього разу Ральф був єдиним вихователем, присутнім при інших випусках, і міг ствердити, що цей передвипускний місяць на диво тихий і спокійний. Єдина комісія з перевіркою. Нікого з батьків, крім запрошених. Нечисленні невимогливі Оператори, жодних Контактерів, жодних інспекцій, жодних додаткових звітів. Єдина комісія прибула й відбула без претензій. При тому що Дім був запущений до краю, Акула був найбільш нетямущим з директорів, а в документах панував цілковитий хаос.
Поміркувавши, Ральф здогадався, які причини такої лояльності. Дім припиняв існування. Нікого не обурив його вигляд, відсутність у встановлених місцях вогнегасників і верстви штукатурки, що відвалюються від стін. Пожежну і санітарну інспекції не цікавила будівля, призначена під знесення. Безглуздо було б вимагати ремонту й відповідності нормам безпеки. З тугою, що здивувала його самого, Ральф зрозумів, що на тому, на Зовнішньому світі Дім уже списаний з усіх рахунків і доживає останні дні.