Сьогодні тут пахло валеріаною та серцевими краплями, і Ральфові знову згадалася приймальня при кабінеті зубного лікаря.
Розпростерті в кріслах Гомер і Ящір здавалися жертвами стихійного лиха. На шолудивій голові Гомера красувався страхітливого розміру компрес. Нерухомий погляд Ящера був прикутий до стелі. Краватки в обох виглядали так, немовби їх душили цією деталлю гардероба, піджаків поблизу не було видно.
За одним письмовим столом Голубонька обновлювала косметику, за іншим скрушна Вівця готувала свіжий компрес. В отворі балконних дверей, займаючи його майже цілком, височів Шериф. Дим від його сигари відносило в кімнату, проте Шерифа це не бентежило, він перебував у зоні для курців, а вже куди летів дим, Шерифові було байдуже: Шериф не хотів пропустити нічого з того, що відбувається у кімнаті.
Ральф усівся на диван між двома кріслами — зі стогнучим Гомером та зі зловісно мовчазним Ящером. Процокавши до Гомера, Вівця змінила йому компрес, кинувши на Ральфа докірливий погляд. «Де ж це ви пропадаєте, тоді як ми тут страждаємо, потребуючи вашого співчуття?» Так чи приблизно так розшифровувався цей погляд. Хоча, можливо, він просто закидав Ральфові мовчання. Нестачу співчуття. А може, навіть і цього не було. Водянисті, вибалушені очі Вівці завжди здавалися переповненими сльозами, завжди дивилися з докором. Грайливі кучерики, а також рюші на її дівочих блузочках виглядали недоречно життєрадісно на тлі сумного-пресумного обличчя.
— Слава богу, мені вдалося сьогодні нікого не придушити, — пробурмотіла Голубонька крізь зуби, розглядаючи своє відображення в люстерку пудрениці. — Дивовижне самовладання...
— Ха-ха-ха! — похмуро подав ознаки життя Ящір.
— Я думала, зі Скельцями ніхто не зрівняється, — продовжила Голубонька. — Але ця сексуально стурбована корова Бедуїнка переплюнула навіть її.
— Ах, ну як можна казати таке про дитину! — обурилася Вівця.
— Дитину?! — вражена Голубонька мало не впустила з руки пудреницю. — Дитину? Та вона виглядає старшою за свою матір, ця жирна сучка!
— Що за слова! — ахнула Вівця.
Слова в кімнаті відпочинку, вочевидь, звучали й набагато міцніші, а обурення Вівці встигло втратити свою вимовність. Ральф зрадів, що не прийшов раніше. Істерика до його появи встигла вичахнути, а він не був співчутливим слухачем, здатним вивести її на новий виток. Утім, він не сумнівався, що ще до початку зборів його встигнуть втаємничити в усі подробиці скоєних у приймальні неподобств.
— За чим ви там так пильно видивляєтеся? — роздратовано поцікавився Гомер у Голубоньки. — Чи не додалося у вас із самого ранку зморщок?
— Ні! — Голубонька з тріском закрила пудреницю. — Я дивлюся, чи не посивіло волосся у мене в носі.
Вихователі обмінялися поглядами, сповненими ненависті. Гомер мимоволі торкнувся носа. Волосся в ньому росло всяке, і сиве, і рябе, досить далеко вилазячи з ніздрів, так що зауваження Голубоньки він просто не міг не взяти в рахунок.
— І він іще щось каже! Він ще чимось незадоволений, — пхекнула Голубонька. — Після всього, що ми з його ласки вислухали!
Гомер застогнав, сіпаючи ногами в розшнурованих черевиках, і поправив компрес на лобі.
— І він іще має нахабство корчити з себе жертву!
Вівця, ніби сподіваючись остудити розжарену атмосферу кімнати, ввімкнула вентилятор, який стояв у кутку. Шериф протупав до підвіконня й виліз на нього.
Голубонька — несподівано красива у своїй люті, бо ніс її неначе покоротшав, а очі заблищали — звернулася до Ральфа:
— Ось навіщо, скажіть, йому знадобилося притягти на зустріч з батьками одного Фазана їх трьох? Хто-небудь може мені це пояснити?
— Бісів Акула не відривався від телефону, — довірливо повідомив Ящір Ральфа. — Майже сорок хвилин. Тато Пискуна жере мене з потрухами, а старий пень весь цей час туркоче з німою трубкою. Правда, люкс?
— Чого він хотів? — запитав Ральф, розуміючи, що так чи інакше йому все розкажуть.
— Хто?
— Батько Пискуна.
— Атестат вимагав, чого ж іще? Чого вони всі хочуть, навіть коли просторікують щодо знань? Беріть звідки хочете, це не мої проблеми, і взагалі — треба було заздалегідь попередити, що у вас тут школа для недоумків.