Хресна скривила губи.
— Як легко ви відмовляєтеся від своєї посади. Як поспішаєте перекласти відповідальність на інших. Мене це вражає.
— Ви не повірите, — Ральф мигцем подивився на застиглого в заціпенінні Акулу. — Не повірите, наскільки це вражає мене самого.
Він прибрав у кабінеті, прийняв душ і зібрав речі в чорну спортивну сумку. Надрукував на старій машинці заяву про звільнення, підписав її та залишив на столі. Здивовано впіймав себе на тому, що насвистує. Невже справді все? Невже я зараз поїду звідси назавжди? Просто візьму й поїду? З огляду на плани Акули та Хресної, в цьому була деяка справедливість. Йому не дали до ладу попрощатися з цим місцем, відчути покидання його, як не дадуть цього зробити їм. Відчуваючи себе незвичайно легким і спустошеним, він вийшов з кабінету, навіть його не замкнувши. Там не залишалося нічого, що мало би сенс ховати.
Кивнувши черговому Логові (який, без сумніву, зауважив сумку), Ральф перетнув коридор другого поверху і піднявся на третій.
Буфет працював до восьмої. Тут було затишно й тихо, а надто у вечірні години. Круглі столики — на кожному кошичок для хліба, величезні дерев’яні тримачі для серветок і потішні сільнички у вигляді мишей. На вікнах ситцеві квітчасті завіски. Біля віконця роздачі вивішувалося меню, написане акуратним учнівським почерком.
Ральф узяв дві порції пирога з м’ясом, чай і сів за столик у кутку.
Він їв, поглядаючи на фотографію, яка висіла на стіні в примхливо розмальованій рамці. Таких фотографій у буфеті висіло шість, і всі вони могли викликати лише подив. Звичайні вулиці. Ні людей, ні собак, жодну з будівель, що потрапили в кадр, не назвеш красивою, й абсолютно незрозуміло, навіщо ці безликі зображення знадобилося збільшувати, вставляти в рамку та чіпляти на стіни, що їх вони, безумовно, не прикрашали.
Ральф розглядав найближчу з фотографій, думаючи про те, що коли він звідси піде, і вона, і всі інші остаточно перетворяться на загадку, бо після його відходу ніхто вже не знатиме, що фотознімки ці зроблені Літунами. Просто — Зовнішність. Вони фотографували її абияк, бо важливим був сам факт, і приносили свої трофеї в Дім; вони збільшували фото, вставляли в рамки, під скло, і розвішували в безвіконній Кімнаті Жахів на першому поверсі. Кімната Жахів для того й існувала, щоби виводити з рівноваги. Діти Дому любили страшилки. У жахосховищі були й інші експонати, але фотографії Зовнішності були безперечною родзинкою експозиції.
Потім творці Кімнати Жахів пішли, а молодші, які зайняли їхнє місце, настільки не злюбили залишену їм у спадок виставку, що її довелося ліквідовувати. Фотографії перекочували на третій поверх. Теперішні випускники їх ніколи не бачили, це сталося ще до їхньої появи в Домі. Ральфові було цікаво знати, які відчуття викликали б ті фото у них. Можливо, просто здивування?
Знімки були зроблені марсіанами. З цілковитою відстороненістю. Зовнішність — якою вона є. З ЇХНЬОЇ точки зору. Не гарна, не бридка, просто ніяка. Десь у глибині вона викликала неприємні відчуття навіть у зовсім сторонніх.
Ральф дивився на фотографію, думаючи про те, що якби йому належало піти з Дому в цей безликий, вихолощений світ чорно-білих вулиць, він почувався би набагато гірше, ніж почувається зараз, і як добре, що для нього зовнішність — не така, і як шкода, що не можна поділитися своїм знанням і відчуттям зовнішності ні з ким з-поміж них.
Ящір і Акула увірвалися в буфет одночасно. Побачивши Ральфа, вони вибухнули тріумфальними криками. Хресна ввійшла тихо та непомітно й мовчки сіла за сусідній столик.
— Я чекаю твоєї заяви, скотино, а тебе все нема та нема!
Акула підтягнув ще один стілець, гепнувся на нього й зі стогоном розпустив краватку.
— Потім ми біжимо до твого клятого кабінету і знаходимо цю кляту заяву на столі! Ти навіть не зволив принести мені її на підпис! Зібрався змитися нишком, так?
— Ти ж сказав, що не збираєшся її підписувати.
Акула скоса зиркнув на сумку Ральфа під столом, скривився й попросив Ящера взяти пирога і йому.
— Дві порції. Ні, одну. І омлет. І каву. Мені терміново потрібно відновити сили.
Ящір відійшов до віконця роздачі.
Хресна присунула свій стілець ближче до їхнього столу.
— Ви здивували нас і прикро вразили. Невже не можна було обійтися без демонстрацій?
Ральф стенув плечима.