— Можна було. Але я не звик, що мною маніпулюють.
Вона зітхнула.
— Ніхто вами не маніпулював. Ви хибно інтерпретуєте ситуацію.
Вони мовчали, поки Ящір не повернувся з підносом. Мовчали, поки наїдався Акула. Руки Хресної лежали на столі — долоня до долоні, білосніжні манжети підкреслювали несвіжість скатертини, яка до її появи виглядала цілком чистою. Ральф знав, що Хресна сидітиме нерухомо, поки він не доп’є свій чай, поки не наїсться Акула, поки не перестане соватися Ящір. Сидітиме, наче статуя. Їй не треба займати чимось руки або рот, міняти позу, говорити про дурниці, вона вміє просто чекати. Це було нестерпно.
— Із вас вийшов би добрий снайпер, — сказав Ральф.
— Перепрошую?
Акула наставив на Ральфа виделку:
— Зауваж, сам ти нічого не запропонував. Нічого! А коли люди, які болісно шукають вихід із ситуації, внесли свої пропозиції, сприйняв їх у штики та негайно самоусунувся. По-твоєму, це чесно? От чим тобі не сподобалося рішення про перенесення дати? Адже воно й тобі не заімпонувало, я помітив.
— Тоді ти, мабуть, помітив також і те, що з цим рішенням я не сперечався. Воно мені не подобається, але цілком може спрацювати.
— Ага! — вигукнув Акула. — Тобі не сподобалося, що ти не включений в число втаємничених, так?
— Не так. Точна дата мене не цікавить. Тим більше, що вирахувати її буде зовсім не складно.
— Тоді чим, власне, вам не сподобалося це рішення? — поцікавилася Хресна.
— Жорстокістю.
Його здивувало обурення, яке відбилося на обличчі Хресної.
— Жорстокістю? — перепитала вона, й голос її здригнувся від стримуваних емоцій. — По-вашому, це жорстокіше, ніж те, що сталося сім років тому?
— Ні. Тому я не став сперечатися.
Хресна дивилася на нього, стиснувши губи. Не вперше Ральфові здалося, що вона грає. У цей момент демонструвалося обурення, якого вона насправді не відчувала. Він не розумів, навіщо їй це потрібно, як не розумів, навіщо вона прийшла вмовляти його залишитися, зробивши все можливе, щоб він пішов. Він не розумів настільки багато чого з того, що робила ця жінка, що це вже починало його втомлювати. Акула з Ящером так захопилися тим, що відбувається, що забули про свою каву. Виразами облич вони нагадували двох старезних Логів. Та сама відверта, безпардонна цікавість.
— Перша ваша пропозиція — це обман, — сказав Ральф. — А друга — насильство. Насильства над своїми підопічними я не потерплю.
Акула голосно видихнув.
— А можна, щоб не так категорично? У мене від твоїх виразів зуби починають боліти.
На обличчі Хресної застигла суміш огиди й утоми.
«А вона червоніє від шиї, — подумав Ральф. — І це її сильно зістарює. Чого вона добивається? Влади? Чільного становища? Там, де скоро не буде кого очолювати? Чи настільки боїться випуску, що справді шукає виходу із ситуації, а методи, до яких вона при цьому вдається, просто притаманні її натурі?» Він не вірив у це. Не вірив у її страх, у раптове бажання поверховодити… Та найменше він вірив у те, що вона просто самозабутньо виконує розпорядження директора. Хресна не була ні полохливою, ні послужливою, ні дурною, і факт, що він не розумів її мотивів, робив його незахищеним. Він не знав, з чим бореться.
— Отже, — сказала Хресна, — нам залишається покладатися на вас. Якщо ви впевнені в тому, що жоден з ваших підопічних не становить загрози для інших у момент випуску, ми постараємося перейнятися вашою переконаністю та не станемо вживати ніяких додаткових заходів.
— Я зовсім не відчуваю такої впевненості, — сказав Ральф.
— Я так і припускала.
— Але я не впевнений і в тому, що ваші так звані «обдумані дії» не погіршать ситуацію.
— Ми в цьому теж не впевнені. Але віддаємо перевагу дії над бездіяльністю.
— Іноді дія гірша за бездіяльність.
Акула обертав головою, немов відстежуючи стрибки м’ячика для пінг-понгу. Хресна опустила окуляри на кінчик носа й пронизала Ральфа вчительським поглядом.
— Ви вважаєте, що випускникові буде завдано аж такої страшної шкоди тим, що для нього випуск відбудеться на кілька днів раніше?
— Залежно якому випускникові, — сказав Ральф і осікся, збагнувши, що втрапив у приготовану для нього пастку.
— Тобто... — ніздрі Хресної хижо затрепетали... — ви вважаєте, що комусь це завдасть шкоди, а комусь — ні?
— Можна сказати і так.
— А ви не думаєте, що саме особа, яка настільки не пристосована до життя назовні Дому, що їй може зашкодити випуск, — що саме така особа небезпечна для оточення?
Ральф промовчав.
Акула посміхався. Ящір прагнув не зустрічатися з Ральфом поглядом. Хресна потягнулася через стіл і поклала долоню йому на руку.