— Не буде ніякого голосування, — сказала вона твердо. — Ми довіримося вашому рішенню. Ви самі виберете того, хто найнебезпечніший. Тільки ви — їхній вихователь — знаєте їх настільки добре. І ваш обов’язок — по змозі захистити їх від біди.
Того вечора Ральф спробував напитися. Він пив на самоті, закрившись у себе в кабінеті, й майже досягнув поставленої мети, одначе в якийсь момент сп’яніння вислизнуло, залишивши його з головним болем та в огидному настрої.
Рішення піти далося не до порівняння легше. Збираючи речі, друкуючи заяву, він відчував розгубленість від того, що все сталося дуже раптово, але водночас знав, що чинить правильно. Що це єдино можливий у такій ситуації спосіб діяти. Після розмови з Хресною відчуття власної правоти зникло. У глибині душі Ральф розумів, що його згода з планами Акули та Хресної — капітуляція. Не можна зраджувати одного, щоб захистити багатьох.
Його мучило покладене на нього право вибирати, а також те, що він насправді вже вибрав. Він не сумнівався в тому, що Сліпий небезпечний, і що ще небезпечнішим він стане у момент випуску, але не сумнівався він і в тому, що усунення його з Дому тільки погіршить ситуацію. Комусь це вилізе боком (він здогадувався, кому), і цей хтось, звісно, не був Хресною. Може, тому вона й старалася втримати його в Домі. Їм треба мати цапа-відбувайла. Ральф чудово підходив на цю роль.
— Відбувайло, — шепнув він сам собі. — Ти, друже, придасися їм у ролі цапа... Чи то барана. Дурного жертовного баранчика.
Він скривився, усвідомлюючи, що поводиться, як п’яний, хоч насправді зовсім не п’яний. Хіба що трохи. Уявляючи розмову зі Сфінксом, яка чекала його після того, як Сліпого буде усунуто з Дому, він тверезів стрімкіше, ніж від холодного душу.
Навряд чи це буде гідним виходом зі становища — напитись ущент і зустріти Сфінкса п’яним мимренням. Може, мало би сенс прислухатися до Голубоньки та прибрати з Дому заодно і Сфінкса? Ральф, загинаючи пальці, відновив у пам’яті ієрархічну драбину четвертої. Після Сфінкса у них не Лорд, ні, а Шакал Табакі, як це не дивно. Уявивши Шакала в ролі господаря Дому, Ральф посміхнувся, але усмішка майже відразу застигла, перетворившись на млявий вишкір. Можна буде не напиватися. Можна буде просто закритися на третьому й чекати. Табакі рознесе Дім по цеглинці, а вже потім, якщо пощастить, вступить у переговори. На той час усі мріятимуть повернути Сліпого. А може, прибрати й Шакала також?
Ральф зайшов у ванну кімнату, потримав голову під струменем холодної води й розлючено розтер лице рушником.
Перебирати кандидатури не мало сенсу. У четвертій небезпечний кожен. Навіть безсловесний Македонський. Їх краще не доводити до межі. Це треба було втовкмачити Акулі. Передусім йому, а далі хай сам розбирається з Хресною.
Ральф пригадав, що випадки усунення з Дому деяких учнів іноді закінчувалися їхнім поквапним поверненням. З різних причин. Це мало бути десь зафіксовано. Колишній директор був педантом і любив класифікувати подібні явища. У нього, мабуть, десь зберігалася тека з описом усіх таких випадків. Було б непогано її знайти.
Головний біль майже ущух. Ральф знав, що однаково не засне. Чом би не піти в бібліотеку й не спробувати відшукати заповітну теку? Ідея здалася йому вартісною.
Він надягнув куртку, щоб було куди класти ліхтарик, перевірив у ліхтарику батарейки і вийшов у ніч.
Старенький сторож-астматик відчинив двері третього поверху та почовгав назад у скляну будку чи то додрімувати, чи то дивитися телевізор.
У коридорах третього світло ночами не гасили. Витерта килимова доріжка привела Ральфа в бібліотеку. Від бібліотеки на першому ця відрізнялася компактністю, великою кількістю спеціальної літератури й пристойним станом книг.
Вмикаючи світло у відсіках між стелажами, Ральф дістався до останнього відсіку, де простору нішу від підлоги до стелі займали висувні металеві шухляди з наліпками-коментарями. На нижніх шухлядах написи на наліпках читалися легко, вище папір сірів, а літери ставали невиразними, ще вище замість наліпок на шухлядах збереглися тільки клапті, а під стелею не збереглося взагалі нічого. Вміст найдавніших шухляд був загадкою. На щастя, Ральф їх не потребував.
Він висунув одну з нижніх шухляд і здригнувся, побачивши щільно спресовані в ній теки. Перетягнувши шухляду на маленький стіл у кутку, він почав їх усі виймати. Після перших двох тек діло пішло швидше.
Нашвидку проглядаючи їхній вміст, Ральф відкладав набік скріплені аркуші — стос за стосом, поки не переконався, що в шухляді немає того, що його цікавить. Тоді він сховав теку на місце й витягнув другу. Потім третю. І щоразу залишалися теки, які він не міг запхнути в належні шухляди. Ральф сподівався, що йому трапиться принаймні одна напівпорожня, куди він звалить усі ці теки, і що після нього на столі не залишиться купа безгосподарних обкладинок.