Єрихончики — це такі маленькі істоти, яких не видно при електричному світлі, а сонця вони бояться, так що виявити їх практично неможливо. Із кожним днем у Домі їх стає дедалі більше, а перед самим випуском вони зберуться у величезній кількості та почнуть волати як недорізані. Тут усім нам настане кінець — адже Дім, звісно, завалиться.
Табакі. «Пояснення прописних істин цікавій молоді».
Сьогодні в Кавнику я запитав Рудого, який нависнув над рундуком, що означає його татуювання. Він був без майки, і я побачив у нього на грудях зображення людини з собачою головою. Хотів завести те, що Табакі називає світською бесідою, але влипнув — як завжди. Він сказав, що це Бог мертвих Анубіс. «Скажемо прямо, покровитель небіжчиків».
Рудий поклав голову на згин ліктя й чомусь засумував. Мені здалося, що він не зовсім тверезий, хоча перед ним стояла тільки кава. Усі дивилися на нас. Це було неприємно, і я чимшвидше від’їхав від рундука. Але Рудий раптом здригнувся, відлипнув від рундука та схопив мене за рукав.
— А я його Ангел на Горішньому Світі! Його хрінів посланник, ясно тобі?! — заволав він, смикаючи мене за одяг. Коли навколо почали збиратися роззяви, він відпустив мене й утік. Здається, в нього депресія від передозування зеленого. Від того, що він не знімає зелених окулярів.
Прочитав на стіні:
«Брати й Сестри, не прикидайтеся дурними. ВІН уже близько». Розумник.
«Уночі буде проведено очисну кампанію. Тим, хто на третьому колі, явка необов’язкова». Своя Людина.
Македонський склав у себе під ліжком купу каструльок і чашок. До цього він цілу годину мив їх і протирав.
— Придадуться, — сказав він, коли я втретє заглянув під ліжко.
— Де придадуться? — запитав я.
— Та де завгодно, — відповів Македонський і стягнув ковдру нижче, прикриваючи свій склад.
Хоча про випуск не розмовляють (автобуси та єрихончики не рахуються), близькість його відчувається. Дівчата, наприклад, часто плачуть. Очі в них червоні й опухлі, принаймні в тих трьох, яких я бачу щодня. Русалка живе в наший спальні, Руда іноді приходить ночувати. Спиця з’являється вечорами позичити кавоварку для Логів. І всі жахливо засмикані, так що з ними боїшся заговорити. Особливо Руда. Вона скрізь тягає з собою древнього плюшевого ведмедя, в якого одне око зі скельця, а інше з ґудзика. Якщо його вдарити, підніметься хмарка задушливого, коричневого пилу й запахне чимось дуже старим, тож відразу уявляється, що з ним бавилася ще її прабабуся — і він уже тоді був не новий. Цього страхітливого ведмедика Руда вічно кладе біля мене, а якщо я прошу його прибрати, очі в неї стають злими й нещасними, ніби я смертельно її образив.
У Домі жалоба. Почався ремонт, яким усіх так довго залякували. Усюди понавстромлювали драбин, і штукатури в комбінезонах здряпують зі стін малюнки й написи. Людність, не стерпівши такої наруги, розбіглася по спальнях. Чистити почали з лазаретного майданчика й потихеньку просуваються до Перехрестя. Я вибрався подивитися, на що це схоже. Взагалі-то на що завгодно, тільки не на наш коридор. Стіни брудні та якісь обдерті, всуціль у шрамах. Світліше не стало, стало якось понуріше.
«Крові! Я жадаю крові!» — періодично волає Табакі. Саме в ту мить, коли про що-небудь замислишся та розслабишся.
Усі пакують наплічники. Носять їх із собою в коридори й назад у спальні, розпаковують і знову збирають. На кого не глянь — усяк зайнятий своїм наплічником. Страшна спека.
«Війна з дівчатами» — це коли Шакал приїжджає з криком: «Вони! Знову!» — і всі схоплюються, а потім знову сідають, повернувшись до своїх справ. У цей час групки похмурих дівчат завалюються до Кавника та займають його години на дві, щоб потім з тими-таки грізними виразами облич піти геть. Не зовсім зрозуміло, чому це називається війною та чому хлопці ховаються по спальнях, поступаючись дівчатам коридором, але при цьому вдають, наче в них цей коридор відняли силою. Підозрюю, що все це придумано від нудьги такими, як Лері й Шакал, котрим треба чимось себе розбурхувати й залякувати.
Штукатури все позамазували, підрівняли та перемістилися на перший поверх. Драбини й захисна плівка на підлозі залишилися. Кажуть, завтра прибудуть малярі.
Табір Логів на першому тимчасово згорнутий. Лері повернувся до спальні. Логи тепер весь день стирчать надворі, бо від вигляду коридорів їм ніяково, а бути в спальнях вони вже відвикли.
— Я — на полювання, — каже Табакі, вирулюючи вранці зі спальні. До підніжки його Мустанга щодня додається ще один тягарець, але наплічник тяжчає швидше. Їздить Табакі з торохкотінням і брязкотом, наче скриня бляхаря на колесах.