— А звідки ти знаєш, що він там бачить?
Я спробував уявити себе Лордом. Лордом, який дивиться в дзеркало. Це загрожувало потужним приступом нарцисизму.
— Він бачить щось на кшталт молодого Боуї. Тільки ще гарнішого. Якби я був подібним на Боуї, я б…
— …стогнав, що схожий на перестарілу Марлен Дітріх і мріяв би виглядати, як Тайсон, — підказав Сфінкс. — Цитую дослівно, тому не вважай це перебільшенням. Те, що бачить у дзеркалі Лорд, зовсім не схоже на те, що, дивлячись на нього, бачиш ти. І це тільки один приклад того, як дивно часом поводять себе відображення.
— Ага, — мляво кивнув я. — Зрозуміло.
— Дійсно? — здивувався Сфінкс. — А от мені не дуже. Хоч я завжди цим цікавився.
Мені раптом захотілося про дещо його запитати. Це питання давно мене мучило.
— Скажи, Сфінксе, а Македонський… Чому він такий? Ви віддали його на поталу Лері? Чи він був таким від самого початку?
— Яким — таким? — наморщився Сфінкс.
— Ну — таким. Послужливим.
— А-а, і ти туди ж, — протягнув він. — Що ми йому такого жахливого заподіяли? Нічого. Але ти мені не віриш, тож дарма я тобі це сказав.
Ну, я справді не повірив. Абсолютно.
— Чому він завжди за всіма прибирає? Усе всім подає? Йому це подобається?
— Не знаю чому. Здогадуюся, але точно — не знаю. Одне можу сказати. Це не ми постаралися.
Мабуть, вираз мого лиця був дуже промовистий.
Сфінкс зітхнув.
— Він вбачає в цьому своє призначення. Так мені видається. Його попередня робота була набагато тяжча. Він працював ангелом, і це його дістало. Тож тепер він щосили старається довести свою корисність в якій-завгодно іншій ролі.
— Ким-ким він працював?
Від Сфінкса таких вибриків я чекав щонайменше. Якось саме собою розумілося, що це — сфера Табакі. Але у Сфінкса був свій стиль. Він не став заглиблюватися в цю тему.
— Ти все добре почув, — сказав він. — Я повторювати не буду.
— Ага, — пробурмотів я. — Нехай.
— Придивися. І побачиш, що він завжди старається випередити наші прохання. Зробити щось іще до того, як його попросять. Він узагалі не любить, коли з ним заговорюють. Це його оречевлює.
— Що-що? — не зрозумів я.
— Не лю-бить, — повторив Сфінкс по складах. — Коли його помічають. Коли до нього говорять. Коли про щось запитують. Коли звертають на нього увагу. Його від цього коцюрбить.
— Звідки ти знаєш? Він сам сказав?
— Ні. Просто я живу поряд.
Сфінкс нагнувся й пошкріб щиколотку протезом, ніби палкою.
— Він любить мед і волоські горіхи. Газ-бульку, бродячих собак, смугасті тенти, круглі камені, приношений одяг, каву без цукру, телескопи і класти подушку на обличчя, коли спить. Не любить — коли йому дивляться в очі або на руки, коли дує сильний вітер та облітає тополиний пух, не терпить одягу білого кольору, цитрин і запаху ромашок. І все це може побачити кожен, хто завдасть собі клопоту придивитися.
Я не став казати, що живу в четвертій надто недовго, щоб запримітити такі подробиці щодо найбільш потайливої людини в Домі. Замість цього я сказав:
— Знаєш, Сфінксе, не треба про мене нічого говорити Лері. Я передумав.
Він раптом знову нагнувся до дзеркала:
— Чому?
— Бо це ж ти запропонував. А я не хочу, щоби він вважав, ніби я донощик.
— Так?
Сфінкс начебто не довіряв моєму відображенню. Вигляд воно мало дійсно неприємний. Зачаєно донощицький. Розтерзаний і підлуватий. При цьому сам я нічого такого не відчував.
— Так, — сказав я, дедалі дужче нервуючись. — Не хочу бути донощиком ні на жарт, ані не на жарт. І ти обіцяв забути про моє відображення!
Сфінкс подивився через плече. Ніби порівнюючи.
— Ага. Але мене притягують метаморфози. Вибач. Більше не буду. Значить, Лері нічого не казати? Від твоїх гарантій лишиться пшик.
— Ну то біс із ними!
Я зітхнув із полегкістю. Я був майже впевнений, що зробив усе правильно. Причому в найостанніший момент, коли ще маленьке щось — і стало б занадто пізно. Це було якось пов’язано з задзеркальним Курякою — дуже неприємною людиною. Може навіть — з давнім і заслуженим донощиком. Як на те, наше зі Сфінксом спілкування в туалетах поволі ставало традицією. Я і він в оточенні умивальників та пісуарів. Розмова — а тоді все нараз міняється, перевертається догори дриґом. Чомусь мені здавалося, що цього разу такого перевороту не буде. Що мені вдалося його уникнути.
Сфінкс роздивлявся свої джинси, нарешті перейнявшись їхнім станом.
— Лері все ж таки не завадило би полякати. Цілу раковину засвинив…