Тому вранці, виявивши товсті кабелі, які обплітають віконні ґрати й тягнуться водночас у двох напрямах — до вікон третьої справа й до вікон шостої зліва, Сфінкс не здивований. Просто чийсь сон повторив його власний. Він шанобливо розглядає затягнуті на жердинах ґрат вузли — кожен десь як кулак, і думає, чи можна вважати це ознакою паніки, чи це поки що тільки страхи. Македонський у нього за спиною розглядає намети бритоголових і теж думає про щось сумне.
Він уже не такий білий, як напередодні. На ньому стара футболка Горбача в оранжево-сіру смужку, з капюшоном. Македонський натягнув капюшон на голову. Своєрідний компроміс між звичайним завішуванням себе волоссям і вчорашнім відкритим обличчям.
— А я вперше на них дивлюся, — каже він Сфінксові, який сидить на підвіконні.
— Знаю, — відгукується Сфінкс, не обертаючись. — Ти майже не підходиш до вікон відтоді, як вони тут. Боїшся?
— Ні. Просто від їхньої присутності я міняюся.
Сфінкс обертається, намагаючись перехопити погляд Македонського.
— Таки так, — каже він. — Кардинально міняєшся.
Македонський зацьковано посміхається.
У спальні задушливо й парко. День похмурий, небо незвичайного піщаного кольору. Це барви пустелі, на яку насувається смерч. Сфінкс притуляється лобом до ґрат. Унизу, біля наметів, тільки одна фігура; хтось сидить на складаному стільчику з натягнутим на голову капюшоном.
Русалка нипає по кімнаті, у відфільтрованих завісами сутінках, і збирає свій одяг. Зі стільців і зі спинок ліжок. Одяг і шість дзвіночків. Затиснувши їх у жмені, залізає на стіл. На те, щоби причесатися та вплести їх у волосся, у неї піде не менше години, хоч вона ніколи не знімає всі відразу, а завжди тільки половину — шість із дванадцяти. З ліжка на неї, підперши долонями щоки, дивиться Куряка. Зграя любить стежити за тим, як Русалка причісується. Це видовище їм не набридає.
Надворі вітряно, але нітрохи не прохолодніше, ніж у Домі. Сфінкс сидить на пеньку посеред вигорілого газону й дивиться на намети. Після того, як до їхніх мешканців навідався Акула, намети трохи відсунулися. Не набагато, на декілька метрів. Це не заважає їхнім мешканцям сходитися до дворової сітки й повисати на ній, чіпляючись за чарунки з дроту. Це не заважає їм підкликати кожного, хто виходить з Дому, і благати-вимолювати зустріч з Ангелом, «адже у вас тут перебуває, ми знаємо...».
— Мало не перестав перебувати, — каже Сфінкс молодому бритоголовому, якого посилають вести переговори частіше за інших. Бритоголовий радісно махає йому рукою, підкликаючи. Сфінкс не зрушує з місця.
За ніч подвір’я занесло сміттям. Серед целофанових пакетів, пластикових пляшок і клаптів паперу Сфінкс помічає дві-три неоковирні брошури, надруковані на дешевому папері. На кожній — крилатий ангел, який простягає до читача руки, повідомляючи, що «долучення до благодаті можливе в цьому житті, брате мій (сестро)!». Менш за все це створіння нагадує Македонського. Рум’яні щоки, золоті кучерики та дурнувата посмішка — він нагадує Сфінксові тільки Соломона в дитинстві (а мерзеннішої дитини Сфінкс не зустрічав і сподівається, що вже не зустріне). Він розглядає брошуру, притиснуту до асфальту носаком кеда, шкодуючи, що в нього нема чарівної палички.
До нього підходить Горбач із величезним наплічником. Схожий на мандрівника, який повернувся з далеких країв. Засмаглий і брудний. У волоссі, що розрослося вшир і вгору, — листя та дрібні гілочки.
— Переїжджаю, — повідомляє він похмуро. — Неможливо спокійно жити, коли ці типи товчуться поблизу. Сьогодні вночі вони мені приснилися, так що, мабуть, цього вже досить.
Горбач сідає біля Сфінкса, спираючись ліктями на наплічник, і підсліпувато вдивляється у вікна Дому.
— Що це там за мотузки намотані?
— Це не мотузки. Це кабелі, — відповідає Сфінкс. — Не лише тобі сняться погані сни.
Горбач супиться, намагаючись вловити зв’язок між поганими снами й намотаними на віконні ґрати кабелями.
— А ондечки що? — запитує він, вказуючи на вікно Кавника. Порожня рама якого — віялом — обрамлена смугами сажі.
Сфінкс зацікавлено дивиться на Горбача.
— Це сліди пожежі, — пояснює він. — Ти де був учора увечері? Невже нічого не бачив?