Не припиняючи базікати й посміхатися, Рудий знімає окуляри. Зачарованих зомбі тут же притягає до сітки, а Сфінкс, якого розривають суперечливі почуття, поспішає сховатися в Домі. Він не засуджує Сліпого, який прислав їм зовсім не того ангела, якого вони шукали; він і сам ще недавно був готовий на все, щоб забрати їх якомога далі, але йому чомусь їх трішечки шкода. Бідних, обдурених, невідомо чиєю їддю отруєних чужинців.
На сходовому майданчику між першим і другим поверхами котяче зібрання біля урни. Тут же сидить Куряка. На стіні коло нього — портрет, намальований вугіллям. Гротесковий Стервожер, вишкірений, потворний, але цілком упізнаваний. Сфінкс затримується подивитися на портрет, і поки він його розглядає, група Логів, гримкочучи чобітьми, спускається з другого поверху під крики Шакала.
— Слухай мою команду! Група А — обшукує подвір’я. Група В — зміцнює обороноздатність дверей!
Побачивши портрет Стервожера, Табакі гальмує.
— Ох! — каже він. — Яка мерзота!
Логи, штовхаючись і стукаючи каблуками, теж квапляться подивитися. Сприкрений Куряка затирає малюнок долонею, розмазуючи його, але навіть в обрисах плями, що утворилася, вгадується Великий Птах.
— Ай-ай-ай, — зітхає Табакі. — Яка неповага до ватажка, ви тільки подумайте! Сфінксе, я сподіваюся, ти йому все правильно поясниш, бо я зараз страшенно зайнятий, — він показує на Логів. — Ось. Добровольці. Укріплюватимемо підступи до Дому. Замкнемо все так, що й комар не пролетить!
Добровольці витягуються у стійку «струнко». У руках в Коня — величезний замок-колодка, у Мавпи — коробка з дротами, ймовірно, сигналізація.
— Вільно, — каже їм Сфінкс. — Тільки там от-от почнеться дощ.
Логи, радісно перезирнувшись, із завиванням і тупотом скочуються вниз по сходах.
— Тиша! Тримати дистанцію! — верещить Табакі, з’їжджаючи за ними по скату.
На деякий час запанувала тиша, потім знову з гуркотом відчиняються й зачиняються дворові двері. Мона, яка тинялася навколо урни, стрілою пролітає повз Сфінкса і ловить занесений протягом на сходи целофановий пакет. Поки вона, муркочучи, дере його кігтями, ніби щось живе, що можна вбити, повз Куряку та Сфінкса, насвистуючи, проходить Рудий, кинувши на ходу Моні:
— Спасибі, мала!
У його голосі — така непідроблена вдячність, що очі Куряки стають круглими від подиву; ще ширше вони розкриваються, коли Рудий, не зупиняючись і наче навіть не глянувши на стіну, знімає свій котелок і відважує уклін брудній плямі на місці портрета Стервожера.
— Я думав, тут усамітнене місце, — каже Куряка, похнюпившись. — Думав, тут можна посидіти спокійно.
— Посидіти, помалювати... — підхоплює Сфінкс. — Ніколи більше не малюй нічиїх портретів на стінах, Куряко, — додає він, відкинувши жартівливий тон. — Цього робити не можна. Хочеш, аби пішли чутки, що ти наводиш на Стервожера пристріт?
Сполотнівши, Куряка крутить головою.
— Тоді більше такого не роби. А якщо шукаєш усамітнення, тримайся подалі від сходів.
Сфінкс піднімається на другий поверх і чує шерех поспішного й остаточного знищення портрета.
Живий оригінал портрета сидить у них у спальні, розкладаючи пасьянс. На ньому шикарна парчева камізелька з позолоченими ґудзиками, у вусі золота сережка, на руках стільки каблучок і перснів, що пальці вже не згинаються. Коло нього на подушці — дві плитки шоколаду. Птах кожен свій візит прагне перетворити на подію за допомогою різноманітних дрібних підношень. Для нього вилазка з Гнізда на двадцять кроків по коридору — цілком достатній привід для переодягання і вручення подарунків.
— Прекрасна, судячи з усього, намічається погода, — каже Стервожер, згрібаючи з ковдри карти. Незважаючи на святкове вбрання, вигляд він має невеселий.
Сфінкс сідає навпроти.
— Куди всі запропали? Тут що, зовсім нікого не було, коли ти прийшов?
— Майже нікого, — дипломатично відповідає Стервожер.
Сфінкс здогадується, що майже ніхто — це Куряка, якого зустріч із Птахом настільки вивела з рівноваги, що тепер він відводить душу, розмальовуючи стіни Дому злостивими шаржами. Йому сумно, що без грабель він не може приготувати їм зі Стервожером кави, сумно, що Стервожер нервується і, мабуть, збирається його про щось попросити, але не наважується, сумно, що Стервожер одягнувся, як на свято, і приніс шоколаду, щоби замаскувати мету свого візиту.