Дощ посилюється, заглушивши крики, які долинають з подвір’я. За вікнами — суцільна сіра завіса. Краплі відскакують від карниза, підвіконня вже ціле мокре, на підлозі перед ним скоро утвориться калюжа. Сфінксові хочеться просто дивитися на все це. Або вистромитися з вікна, під мокрість, що скажено періщить, аж креше, та спробувати нею подихати. Змити з себе чужий біль.
— І ось я все думаю, — зітхає Стервожер, — чи це той із нас вмер, хто повинен був померти?
У їдальні святково. Весело, гамірно й вогко. Уся підлога в болоті й посмугована відбитками шин. Ті, котрі побували під дощем, з’явилися на обід обмотані рушниками або просто знадвору — мокрі. У Щурів репетує увімкнений на максимальну гучність магнітофон, а посеред столу височіє встановлена — вирізана з плаката й наклеєна на картон — фігурка Іггі Попа. Своєрідний тотем. Він же кричить з динаміків магнітофона. Птахи красуються в накинутих на голови чорних рушниках і зігріваються таємничими рідинами з пляшечок, що їх вони під столом передають один одному.
За столом четвертої атмосфера радше лірична, ніж святкова. Лері, у смугастому тюрбані з рушника, сьорбає юшку, аристократично відстовбурчуючи мізинець. Куряка строчить у своєму знаменитому зошиті, відгороджуючи його від цікавих поглядів ліктем. Грубий жує серветку. Табакі, цілком закутаний у купальне простирадло, сидить на стільці, а поряд сохне його Мустанг, і сохнути йому, судячи з усього, ще довго.
Не встигає Сфінкс сісти, як Табакі підповзає до нього по краю столу.
— Я приготував для Русалки пречудове приворотне зілля, — повідомляє він, перекрикуючи Іггі Попа. — Стовідсотковий результат гарантований.
— Навіщо воно їй?
— Як навіщо? — вражається Табакі. — Для папужихи!
Сфінкс тут же згадує, що хтось на дівочій половині тримає агресивну птаху, яка навчилася відчиняти свою клітку. Тепер там не користуються чималою ділянкою коридора, а ті, котрі мешкають у безпосередній близькості від лігва папужихи, виходять зі спалень, прикриваючись розкритими парасольками. Сфінкс давно не чув від Русалки свіжих подробиць про подвиги старої ара й думав, що проблему якимсь чином залагоджено.
— Ось побачиш, — запевняє його Табакі. — Розсмакувавши зілля, ця пташка літатиме за Русалкою зі стогоном шаленої пристрасті!
— Але я зовсім не хочу, щоб за моєю дівчиною хтось літав зі стогоном шаленої пристрасті!
— Хочеш чи не хочеш, а тепер уже пізно. Механізм запущено, залишилося дочекатися результатів.
— Ти що, намагаєшся її в мене відбити? — дивується Сфінкс. — То масажер-вичісувач для кішок, то парасолька з підсвічуванням, то браслет зі сиреною… Я вже не кажу про ваші спільні походи на полювання.
Раптом музика, яка гримоче з динаміків, замовкає, а розпаленілі Щури перестають гамселити один одного.
Р Перший похмуро оглядає їдальню, стоячи у дверях. Поява вихователя на обіді — завжди ознака неприємностей, тому в залі запанувала майже цілковита тиша, яку перериває тільки чвакання Нерозумних.
— Залишайтеся на місцях.
Ральф зачиняє двері та притуляється до них спиною, схрестивши руки на грудях.
— У спальнях і класах зараз проводиться обшук. Коли він закінчиться, вам дозволять покинути їдальню.
Щури піднімають такий гамір, що Фазанячий ватажок в окулярах насилу перекрикує їх.
— Пробачте! Від імені першої групи хотілося б уточнити. Обшук проводиться у всіх спальнях?
— У всіх, — холодно відповідає Ральф.
Фазани виглядають настільки ображеними, що в решти тут же покращується настрій. Окрім тих, котрі явно чогось побоюються. Як, наприклад, Лері. Дивлячись на його посіріле обличчя, неважко уявити, що при обшуку його ліжка звідти витягнуть чийсь закривавлений скальп.
— Що з тобою, Лері? — питає його Сфінкс. — Що ти там приховуєш, зізнавайся!
Лері мовчить і тільки зітхає. Потім тягне до рота нашийний болт, який відводить лихо, і міцно змружує очі. Сфінкс і Табакі переглядаються. Табакі стенає плечима.
— Гей! — кричить він до Ральфа. — А як щодо додаткової їжі, щоби збавити цей час із приємністю?
Ральф на цю пропозицію ніяк не відгукується. Обернувшись спиною до тих, хто перебуває в їдальні, він веде з кимось переговори через прочинені двері, потім пропускає до їдальні Горбача. Горбач заходить, здивовано озираючись, і здригається, коли його вітають радісними криками.
— Відлюдник спустився зі схилу гори!
— Друїд зліз із куща! Ура!
Табакі самовіддано завалюється на підлогу та по бруду повзе до Горбача, той підхоплює його на руки й підходить до столу з Шакалом, який повиснув йому на шиї та ніжно туркоче.