Красуня — нереально красивий чорноокий хлопчик — соромився своїх рук і ніг та завжди мовчав. Руки й ноги його не слухалися. Ноги несли не туди, куди він хотів іти, а з рук вивалювалося те, що він хотів втримати. Він часто падав і був усуціль вкритий синяками, яких також соромився.
Круглоголовий Пилосос був схиблений на скарбах. Він знаходив їх усюди. Те, що було скарбом для Пилососа, інші назвали б сміттям. За дев’ять років життя Пилосос накопичив багато всього, заповнивши дванадцять тайників та одну валізу, і тепер, окрім пошуку скарбів, займався їх щоденним переобліком.
Кучерявий Пампух був товстий і нахабний, любив чепуритися й придумувати собі всілякі пишні шати. Гардероб його займав багато місця й бісив довколишніх. Ніс Пампуха щезав у щоках, а щоки — в плечах. Виховательки його обожнювали й називали Купідончиком.
Гачок був викривлений зловмисною хворобою і ходив боком. Голову його підтримував гіпсовий комір. Це не заважало Гачкові швидко бігати. Гачок колекціонував метеликів і влітку, в розпалі сезону полювання, не розлучався з сачком і банкою з марлевою кришкою.
Слон був величезний, сором’язливий і боязкий. Він носив резинові іграшки в кишенях комбінезона й плакав, якщо його залишали самого. На голові у Слона ріс білий пух. Він вважався в зграї найменшеньким, хоч мало хто сягав потилицею до його підборіддя.
Пухир, як вважалося, був не зовсім нормальним. Завжди і всюди на роликах. Вуха його ловили вітер, огрядність рятувала при зіткненнях. Сам він називав себе Вільним Вихором і боявся лише одного — що ролики зіпсуються. Він пережив уже сім пар; за кожним разом він гірко плакав, розлучаючись із черговою. Під ліжком у нього зберігалася коробка з розбитими коліщатами його старих друзів.
Зграя Спортсмена займала дві спальні в самісінькому кінці коридора. Ту, котра була трохи більшою, називали Мотлохівнею. У Мотлохівню рідко навідувалися вихователі, вона рідко прибиралася. Скарби Пилососа зберігалися в невластивих місцях і вивалювалися, щойно хтось невдало до чого-небудь притулявся. Іграшки Слона, заяложені, зі слідами його зубів, збирали пилюку під ліжками. Колючо-ріжучі колекції Зануди та Плаксія гніздилися на підвіконні. Колекції етикеток прикрашали стіни, чергуючись із засушеними метеликами Гачка. Одяг Пампуха не вміщався в загальній шафі, розповзаючись по стільцях і по бильцях ліжок. Під ліжком Горбача жив хом’як, від якого страхітливо тхнуло. Над ліжком Сіамця Макса росла незрозуміла рослина в підвісному горшку. У шафі зберігалася саморобна зброя, що іноді випадала звідти з дерев’яним стукотом.
Хом’яка випускали погуляти. Рослина протікала коричневою водою. Етикетки падали зі стін і зникали десь у тайниках Пилососа. Ніякі прибирання не могли врятувати Мотлохівню від навали мотлоху.
Зграя була зграєю, доки вона нагадувала про себе довколишнім. Розбитими шибами, написами на стінах, мишами у вчительських столах, курінням у туалетах. Лиха слава робила їх щасливими й відмежовувала від головних ворогів — візочників. Але найулюбленішою розвагою зграї були новачки. Матусині діточки, які пахли зовнішністю, рюмси та скиглики, аж ніяк не достойні прізвиськ. Щоби розважатися з новачками, існувало безліч способів. Можна було лякати їх павуками й гусінню. Можна було припирати їх подушками до стіни та заштовхувати до шафи. Вискакувати на них з-за рогу й кричати у вуха. Підсипати їм в обід перець і соду. Приклеювати їхню одежу до стільців і відрізати від неї ґудзики. Новачків можна було просто гамселити.
Нітрохи не гірше можна було порозважати себе з незрячими, які заступалися за новачків. Натягнуті на дорозі мотузки, переставлені тумбочки й ліжка, написи на вбранні. Двері, заблоковані стільцями; кнопки, розсипані під ногами, надійно заховані кеди; речі, котрі зникають, та зовсім інші речі, які з’являються замість тих, котрі зникли. Багато чого можна придумати, якщо вмієш думати про щось отаке. Зграя вміла.
— Ось вони! Лупи їх! Атю! — звискували хлопчиська, пролітаючи по коридору строкатою лавиною. Очі їхні палахтіли мисливським азартом, спітнілі долоні стискалися в кулаки.