Я до цього моменту остаточно заплутався, тож так і не зрозумів, до кого ж належу: до перших, до других чи до третіх.
Далі стало ще незрозуміліше.
Сліпий повідомив, що йому потрібні двоє добровольців. Досвідчений провідник для недосвідченого провідника і сторож.
— Остання посада довічна, — закінчив він і зіскочив з драбини.
Ледве він з неї спустився, ввімкнулися всі настінні лампи, і всі навколо почали збиратися.
Я не відразу зміркував, що Ніч Казок закінчилася, надто вже зненацька це сталося.
На світло звідусіль повилізали брудні тарілки, недоїдки, оплавлені свічки та переповнені попільнички. Зробилося незатишно, наче ми раптом опинилися на вокзалі; і, наче на вокзалі, всі навколо обнімалися, прощалися й дарували один одному всілякі дрібнички на пам’ять.
Поряд зі мною сів Чорний, плеснув мене по плечі, сказав:
— Ну, бувай, старий... Іще побачимося! — і відразу кудись пішов. Потім мене цілувала опухла, зарюмсана Спиця, Кінь подарував мені маленьку мітелку на щастя, а Лері так пристрасно обійняв і залив сльозами, що я, не втримавшись, теж почав схлипувати.
Нагорюватися й належно перейнятися прощальними настроями мені не дали. Швидко та тихо декілька чоловік закинули на себе наплічники й пішли, прихопивши за собою довгий хвіст проводжаючих.
Македонський допоміг мені вилізти на підвіконня, і звідти ми дивилися, як вони перетинають подвір’я.
Було ще темно, але весільна сукня Спиці наче аж світилася, і я виразно розрізняв її в натовпі, її та ще Лері в білосніжній оперній сорочці. Чомусь із подій тієї ночі ось це мені запам’яталося найяскравіше: те, як вони всі йшли через подвір’я до воріт, з нареченим і нареченою на чолі процесії. І хтось тягнув шлейф Спиці. Попереду, напевно, крокував Чорний — із суворо підібганими губами та велетенським наплічником, але його згори було неможливо розпізнати, мені тільки було відомо, що він також там. Він, і Кінь, і Пухир, і Прищ, і Генофонд... і Рудий, як з’ясувалося пізніше. І ті двоє з кемпінгу.
Насправді їх небагато виїхало, але в темряві здавалося, що набагато більше, і я навіть затурбувався, чи помістяться вони в той свій автобус, адже Чорний казав, що він зовсім не великий.
Потім ворота закрили, проводжаючі повернулись, і ми спробували ще трохи затишно посидіти при свічках, але атмосфера була вже не та, всі плакали, шепотілися, прощалися й щось дарували один одному, але вже тихіше. Якось спокійніше.
Виявилось, що у мене в руках і навколо мене ціла купа всіляких підношень, а я не пам’ятаю більшості дарувальників.
Горбач виліз на одне з верхніх ліжок і заграв на флейті. Красуня й Лялька пошепки обговорювали вінчальне вбрання Спиці.
Старий сторож зник. Тоді я ще не знав, що він виїхав в автобусі, і подумав, що він просто пішов, як і ті двоє з кемпінгу. З незвичайних гостей у нас залишився тільки Р Перший. Він сидів на ліжку, присуненому до шафи, і пив текілу Стервожера просто з пляшки.
Сліпий підсів до нього та про щось запитав. А коли Ральф поперхнувся, постукав його по спині. Мені стало цікаво, про що вони говорять, і я перемістився ближче.
— Дивіться, — сказав Сліпий, встаючи. — Вам вирішувати.
Р Перший схопив його за руку та ривком посадив назад на ліжко.
— Ти пожартував? — запитав він.
Сліпий сказав, що навіть не думав жартувати. Витягнув з кишені та передав Ральфові зім’ятий коричневий конверт.
— Якщо передумаєте, відкрийте. Коли покінчите з усіма іншими справами.
Ральф тут же підвівся та роззирнувся, так наче Сліпий нагадав йому про купу важливих і невідкладних справ.
— Добре, — сказав він. — Скільки ще протриває ця ніч?
Сліпий знизав плечима.
Як тільки Ральф пішов, він зайняв його місце на ліжку та схопив залишену Валетом гітару. Спробував грати, але йому заважала перев’язана рука, і він розмотав пов’язку.
Сфінкс сів на підлогу біля ліжка, на якому влаштувався Сліпий, і Табакі тут же перестав їздити по кімнаті й також перебрався до них. А ще через якийсь час підсів Македонський.
Сліпий ледь чутно тринькав на гітарі, Табакі насвистував, Сфінкс із Македонським сиділи мовчки. Ранок усе не наставав.
Я, так і не дочекавшись досвітку, заснув. Уже й не знаю, скільки ще терпіли інші.
Перед світанком мене розбудили тихі звуки флейти, які долинали з коридора. Тужні й журливі. Я розплющив очі, побачив, що за вікнами проступає передранкова синява, і знов заснув. Приблизно в цей же час хтось погладив мене по голові. Скуйовдив волосся і пішов. Я ніколи не дізнаюся, хто це був.