Ще менше хочеться про щось питати у Сфінкса. У випадку з ним мене лякає можливість отримати відповіді. Між нами все й так надто хистке. Я люблю його, але мені ніколи не вдасться змиритися з тим, що в нього була можливість вибору. Якої не було в мене. І як би дружньо він не тримався, його світ завжди буде іншим. Не зовсім тим, у якому живемо ми з Чорним. І ми йому цього ніколи не пробачимо.
Щасливий хлопчик
У кімнаті, названій Мотлохівнею, рано-вранці прокинувся семирічний хлопчик. Прокинувся, як йому здалося, тому що побачив поганий сон. Він лежав, примружившись, намагаючись пригадати, що ж йому наснилося таке огидне, але сон вислизав, не даючи впіймати себе, поки хлопчикові не набридло за ним ганятися.
Розплющивши очі, він здивувався раптовій зміні настрою. Вранці він бував похмурий і дратівливий. Але тільки не сьогодні. Цей ранок здався йому чудовим. Він з незбагненним захватом огледів спальню. Сусідів по кімнаті, які запорпалися в подушки, дитячі малюнки на стінах, рожеве небо у відчинених вікнах, і насамкінець, солодко завмерши, — голову брата, яка лежала на краю його подушки. Майже точну копію його власної. Хлопчик знав, що цей пречудовий настрій скоро мине, і, сподіваючись ще хоч на мить у ньому затриматися, розштовхав сплячого брата.
Той розплющив очі. Круглі й опуклі, які не закривалися повністю навіть уві сні. Смужка між віями, яка поблискувала, так наче він тільки прикидається сплячим, дратувала всіх, окрім брата, який мав ту ж таки особливість.
— Що? — пошепки запитав розбуджений.
— Не знаю точно, — так само пошепки відповів хлопчик. — Але мені якось дивно почувається світ. Якось усе навколо аж надто подобається, просто плакати хочеться. У тебе теж так — чи ще ні?
Брат прислухався до себе.
— Ні, — сказав він, позіхаючи. — У мене поки що ні. Може, тому, що я сплю.
І він швиденько знову заплющив очі.
Хлопчик опустив голову на свій краєчок подушки й також спробував заснути. Радість, що переповнювала його, нікуди не поділася. Він притиснув долоню до серця, ніби обмацуючи його крізь шкіру. Притримуючи.
Він не знав, що це відчуття залишиться з ним надовго. Воно потьмяніє, стане звичним, але іноді наздоганятиме його з несподіваною силою, подібною на удар, і примушуватиме його задихатися від щастя, наповнюючи очі сльозами, а душу захватом. Він не знав і того, що тепер вони з братом відрізняються один від одного. Що він завжди здаватиметься старшим. «Порочнішим», — так висловиться Чорний Ральф, і хлопчик його почує, проте не образиться. Це стане новою рисою його вдачі — його буде дуже важко образити.
Зустріч
У двадцять четвертій кімнаті з раннього ранку панує терор. Це невесела кімната. У ній живуть усі візочники, які не виїхали на літо: і старші, й молодші. Їх небагато — шестеро осіб, але дві няньки, які залишилися в Домі, збиваються з ніг, обслуговуючи цю компанію.
Старших мучать хвороби, які не дозволили їм поїхати з усіма, заздрість до тих, котрі виїхали, власні забаганки, те, що їх позбавили звичних спалень і відправили до кімнати з поганою славою (вікна її виходять на вулицю, а не на подвір’я, як у всіх пристойних кімнатах), і те, що їм доводиться ділити це саме по собі неприємне приміщення з молодшими. Присутність молодших дратує їх найсильніше. А надто одного з них. Молодших терзає все те саме, але, на відміну від старших, вони ні на кому не можуть відвести душу.
Усі шестеро — фахівці в царині терору, проте нікому з них не дано зрівнятися зі Смердючкою; неможливо ні зрівнятися з ним, ні навіть наблизитися в цьому до нього. Смердючка унікальний. Він терорист від Бога, вундеркінд, здатний убити за кинутий скоса погляд, не кажучи вже про запотиличник. Убити так, що на нього не ляже навіть і тіні підозри. Із застосуванням новітніх та щонайдавніших технологій, а також власних і чужих, з любов’ю втілених у життя винаходів; зброї, яка не має аналогів. Спираючись на фізику, хімію й математику, а також історію та біологію; в усіх цих науках Смердючка не має собі рівних, але вчиться все одно погано, бо йому ніколи демонструвати знання перед учителями, він дуже зайнята людина. Смердючку не кривдять старші. Вони не лають його навіть позаочі. Підслуховувальні пристрої Смердючці вдаються особливо добре, і він постійно працює над їхнім удосконаленням.