— Сліпий, ти маєш замовляння від отрути? — турботливо допитувався Табакі. — Або амулет, що був би оберегом?
Та Сліпий уже займався іншою пляшкою. Відкоркував, жбурнувши корок у манежик Грубому й капнув звідти собі на палець. Помирати він найближчим часом явно не збирався.
— Та що йому якийсь скорпіон? — відповів сам собі Табакі. — Він і не таке жер. Напередодні й не напередодні.
Ощасливлений Грубий бавився корком. Підкидав його двопалими клешнями й пробував упіймати. Корок ніяк не ловився, але Грубий не втрачав надії. Потім він застромив його до рота й узявся ялозити, ніби соску.
Я ще трохи подивився на них і ліг на спину. Від Горбача, який продовжував стругати, віялом розліталася стружка.
— Вибач, — казав він за кожним разом, коли щось таке долітало до мене.
— Нічого, — за кожним разом відповідав я.
Очі в Горбача були, наче мокрий чорнослив, а вії здавалися приклеєними.
— Між іншим, — сказав він, перервавши наш одноманітний обмін люб’язними словами, — Валет сказав, що Помпей тренується в метанні ножів, уявляєте? Нібито влучає в центр мішені з десяти кроків, тричі з п’яти разів.
— Ти це кому розповідаєш? — запитав Табакі з підлоги.
— Усім.
Я знову перевернувся на живіт і порозсував пакети й сумки, які висіли на спинці ліжка.
— От і дарма. У принципі, нам із такими розмовами цілком вистачає Лері.
Табакі вийняв із банки чилійський перчик, який уже наполовину розклався, струснув його й запхав собі до рота.
— Ось ця настоянка добра вдалася, — сказав він, примружившись. — Одне тільки, знаєте, гнітить. Перш ніж Помпей досягне досконалості в метанні ножів, Лері нас затрахає до смерті. Він уже зараз себе майже не тямить. На людей кидається. Правда, тепер іще не скоро кинеться, але все одно. Зле хлопцеві. Треба з цим щось робити.
— Чому він тепер не скоро кинеться? — запитав я.
Лорд знову послав мені свою сонцесяйну усмішку:
— Ми вчора переконали Лері, що він тебе вбив.
Наступним питанням я подавився.
— Він довго ридав десь у надрах Дому, — продовжив Лорд, — навіки прощаючись із вірними Логами. Цього потрясіння йому надовго вистачить.
— А тобі, звісно, приємно, що людина помучилася! — обурився Табакі. — Що він, може, мало не повісився? З яким задоволенням ти про це розповідаєш!
— Я думаю, Сфінкс встигнув би вийняти його з зашморгу, — безтурботно сказав Лорд. — Він такий клопітливий… Іноді… Крім того, Табакі, ти, здається, забув, що це була твоя ініціатива?
Я дивився на Лорда й думав, що Сфінкс, коли він доводив мене в туалеті до істерики, вже знав, що утнули з Лері його однозграйники. І що кращої гарантії для моєї безпеки просто бути не може. Але він нічого не сказав. Перевірив, чи здатний я на стукацтво, а потім чи погоджуюся я вважатися стукачем в очах Лері, якого навіть не надто поважаю. А може, заодно ще багато дечого перевірив, про що я навіть не здогадуюся. Не випадково мене тоді пробило відчуття, ніби я на іспиті. Це й був іспит. Я зрозумів, що не скоро йому це забуду. І ще — що ніколи нікому про це не розповім.
Унизу Табакі захоплено розмірковував про психічний стан Лері, переконуючи, що йому напевно допоможе настоянка кореня валеріани. Лорд заперечував: мовляв, Лері допоможе тільки нагла смерть Помпея. Слухаючи їх, я згадав, що давно вже подейкують про якийсь-то переворот і що в зв’язку з цим не раз згадувалося прізвисько Помпея, ватажка шостої. Я був Фазаном, а відтак не замислювався над цими розмовами, а тепер раптом затурбувався, що не знаю чогось, про що, безумовно, знають усі, й запитав:
— То це Помпей затіває переворот? А для чого йому це потрібно?
Табакі, Лорд і Сліпий підняли голови та втупилися в мене. Точніше, втупилися Табакі й Лорд. Сліпий тільки підняв голову. З банками й ложками в руках, у квітчастих банданах, щоб не заважало волосся, вони до сміху нагадували трьох відьом, зайнятих приготуванням чарівничого зілля. Грубий у манежику міг би бути за гомункулуса. Скорпіон у пляшці також був цілком на своєму місці. Я мимохіть хихикнув.
— Для чого йому це? — найбільш дрібна і волохата відьмочка оповила себе сигаретним димом і впала в транс. — Для чого…
— Одним реченням! — стрепенулася друга. — Це наказ.
— Як же так? — обурився Шакал, виходячи з образу. — Опам’ятайся, Сліпий! Куряка залишиться невтаємниченим!
На Сліпого ця погроза не подіяла.
— Ну, то нехай, — загрозливо протягнув Табакі. — Раз ви так, то ми розтак… — Він розчистив довкола себе місце, так ніби збирався злетіти, сів випроставшись, відкашлявся…