— Слухай, Куряко, і мотай на вус правду про Помпея, якого, ти, звичайно, трохи знаєш, і який останнім часом поводиться не найкращим чином, дозволяючи собі багато такого, чого не дозволяв раніше, хоча раніше — поняття розтяжне, для багатьох із нас раніше його взагалі тут не було, й ми знати не знаємо, як він поводився там, де він був, коли його не було тут, так що не зовсім зрозуміло, як можна мати певність, що він поводився пристойно, він — людина настільки далека від Дао, наскрізь просякла міазмами зовнішності, при цьому він серйозно вважає, що здатний замінити Сліпого на його відповідальному посту, хоч, можливо, його просто дойняла перенаселеність підвідомчої ділянки, й він жадає спокою й тиші, але в такому разі простіше було б вирішити цю проблему шляхом переміщення свого тіла в межі Клітки строком від трьох до п’яти днів, що, поза сумнівом, сприяло б самопізнанню та очищенню духу, а також заглибленню в більш високі матерії, чи навіть просто розвитку філософського складу розуму, але ні, йому треба здійснити дещо оглушливо гучноголосе та нищівне, розбити дощенту, потішити безліч задавнених комплексів, а в тому, що він особа глибоко закомплексована, не виникає сумнівів, досить подивитися на його шийні хусточки або ж на бакенбарди, на манеру пересуватися та жестикуляцію, але особливо на морди кажанів, якими він себе обвішує, — приречені морди істот, які потерпають від усіх можливих і неможливих серед рукокрилих захворювань, теж мені Оззі Осборн, той принаймні відразу відкушував їм голови, а на Помпеєвому загривку вони здихають довгими місяцями, онде, нещасна Поппі врізала дуба тільки минулої середи, а сьогодні її місце вже зайняла Сюзі, але чого можна хотіти від цілковитого профана в біології, який навіть не допетрав, що Сюзі — самець, хоч яйця у нього завбільшки як волоський горіх, хоч, звичайно, це не має значення, адже довго він не протягне — цей Сюзі — Помпей поховав уже десь півтузіня його побратимів, тому це питання часу, до того ж цьому кажанюзі, мабуть, байдуже, під чиїм іменем його спроваджують на той світ, хоча товариство захисту тварин могло б і зацікавитися тим, хто пачками скуповує цих бідолах, аби виглядати крутіше, хоча Бог свідок, напівздохла тушка кажана ще нікого не зробила крутішим, ось якби це був кораловий аспід, мало б сенс про щось таке говорити, але той, хто не живе з думкою про власну смерть, навряд чи почепить на себе аспіда, адже це вимагало би купи зусиль, щоби завоювати його довіру, одначе можна встелити свій шлях кістьми нешкідливих рукокрилих, не завдаючи собі клопоту принаймні визначити їхню стать, і цілком імовірно, що не що інше, як цілковита безкарність у цьому питанні, дозволяє Помпеєві думати, що він, не поперхнувшись, пройде по значно масивніших кістках значно менш нешкідливого індивіда, я, звичайно, маю на увазі Сліпого, але ви мене зрозуміли, однозграйники, того останнього я міг би й не товкмачити.
Табакі замовк і з гідністю кивнув Сліпому:
— Я майже вклався, хоч із твого боку це було ницо — аж так мене обмежувати.
У кімнаті стояла мертва тиша. Навіть магнітофон мовчав. Навіть Нанетта не подавала ознак життя. Могло здатися, що весь цей час Шакал читав щонаймогутніше закляття для присипляння всіх довкола. Лорд сидів, пригортаючи банку без кришки, і розгойдувався, примруживши очі. Сліпий привалився до манежику Грубого. Горбач втупився у свій перекручений корінь, явно забувши, що збирався з нього щось витнути. Обличчя у всіх були сонні, ще й якісь переїдені. На грані отруєння. Тільки Грубий не піддався цим чарам. Смикав Сліпого за волосся й тихо гудів.
Коли я остаточно впевнився, що всіх довкола зачаровано, Горбач повернувся до тями та, сонно кліпаючи, переклав:
— Табакі мав на увазі, що Помпей мітить на місце Сліпого. Не знаю, чи ти розібрався у цьому за кажанами і рештою маячні.
— Протестую! — обурився Табакі. — Я висловлювався доступно, а головне — дуже образно. Резюмувати таку промову, по-моєму, — злочин.
— Так, — погодився Горбач. — Але, може, Куряку з незвички трохи оглушило, і він не зміг її оцінити.
Лорд розплющив очі й здивовано зазирнув у банку, яку весь цей час обнімав.
— А чи можна, — поцікавився він, — наступного разу обмежити це чудовисько кількістю слів, а не речень?
— Не можна! — Сліпий випростався, видерши своє волосся з клешень Грубого. — Сам подумай, скільки разів і в скількох варіантах можна повторити одне й те ж слово.
Ми всі про це подумали та дружно застогнали. Табакі подивився на нас із виразом великого актора, який приймає оплески.
За вечерею я майже не їв. Мене стривожила інформація про Помпея. Здоров’ям його кажанів я переймався в останню чергу. А ось слово «переворот» мені не сподобалось. Я почував себе в центрі подій, про які мав украй туманне уявлення, а точніше — ніякого, і це мені також не подобалося.