— Мало статися щось украй поважне, якщо хлопці більше не хочуть тебе терпіти, — Акула продемонстрував мені якийсь аркушик. — Ось тут у мене лист. Під ним п’ятнадцять підписів. Як я маю це розуміти?
Я стенув плечима. Хай розуміє, як хоче. Бракувало тільки пояснювати йому про кросівки. Це було би просто смішно.
— Ваша група — зразкова група…
Плямисті бурульки обвисли, прикривши очі.
— Я дуже люблю цю групу. І не можу відмовити хлопцям у проханні, до того ж про таке вони просять уперше. Що ти на це скажеш?
Я хотів сказати, що також буду щасливий спекатися їх, але промовчав. Чого була варта моя точка зору супроти точки зору п’ятнадцяти зразкових акулячих улюбленців? Замість того, щоби протестувати чи щось пояснювати, я непомітно розглядав обстановку.
Фотографії тих, «хто багато чого досягнув», виявилися навіть гидкішими, ніж мені пам’яталося. Я уявив серед них свою постарілу і одутлу фізіономію, а на задньому плані — картини, одна страхітливіша за іншу. «Його називали юним Гігером, коли йому було тринадцять». Стало зовсім огидливо.
— Ну? — Акула помахав у мене перед очима розчепіреною п’ятірнею. — Ти заснув? Я запитую, ти розумієш, що я маю обов’язок вжити деяких заходів?
— Так, звичайно. Мені дуже прикро.
Це було єдине, що спало на думку.
— Мені також дуже прикро, — пробурчав Акула, різко закриваючи папку. — Дуже прикро, що ти настільки тупоголовий і примудрився зіпсувати стосунки з усією групою водночас. А тепер можеш котитися назад і збирати речі.
У мене всередині щось підскочило вгору і вниз, як іграшкова кулька на гумці:
— А куди мене відішлють?
Мій переляк справив йому купу задоволення. Він трохи понасолоджувався, перекладаючи різні предмети з місця на місце, замислено вивчаючи нігті, закурюючи…
— А як ти думаєш? В іншу групу, звичайно.
Я посміхнувся:
— Ви жартуєте?
Легше було підселити в яку-завгодно групу Дому живого коняку, ніж когось із першої. У коняки було більше шансів прижитися. Попри розміри і гній. Мені належало промовчати, але я не втримався:
— Ніхто мене не прийме. Я ж Фазан.
Акула по-справжньому розізлився. Виплюнув сигарету і гримнув кулаком по столу.
— Годі вже з мене цих фокусів! Досить! Який іще Фазан? Хто придумав усю цю дурню?
Папери розповзлися під його кулаком, недопалок упав мимо попільнички.
Я так перестрахався, що у відповідь верескнув іще голосніше:
— Не знаю я, чому нас так називають! Запитайте у тих, хто це придумав! Думаєте, легко вимовляти ці ідіотські прізвиська? Думаєте, хтось пояснив мені, що вони означають?
— Не смій підвищувати голос у моєму кабінеті! — заволав Акула, похиляючись до мене через стіл.
Я мигцем глянув на вогнегасник і тут же відвів очі.
Він тримався.
Акула простежив за моїм поглядом і нараз довірчо шепнув:
— Не впаде. Там ось такі штирі, — і він показав мені свій гидезний палець.
Це було так несподівано, що я сторопів. Сидів і витріщався на нього, як дурень. Тоді як Акула глумливо кривив губи. І раптом я зрозумів, що він просто знущається. Я не так давно жив у Домі й усе ще через силу називав деяких людей на прізвиська. Треба абсолютно не мати комплексів, щоб у лице обзивати людину Хлюпом чи Пісюном, не почуваючись при цьому цілковитою сволотою. Тепер мені пояснили, що дирекція всього цього не схвалює. Але навіщо? Просто щоб покричати і подивитися, як я відреагую? І я здогадався, що змінилося в кабінеті від часу мого першого візиту. Сам Акула. Із непримітного дядька, що чаївся під вогнегасником, він перетворився на Акулу. Власне на те, чим його називали. Значить, прізвиська давалися не просто так.
Поки я думав про все це, Акула знову закурив.
— Щоб я більше не чув у своєму кабінеті цих дурниць, — попередив він, виловлюючи з моєї папки попередній недопалок. — Цих намагань принизити найкращу групу. Позбавити її належного статусу. Ти зрозумів?
— Тобто ви також вважаєте це слово лайливим? — уточнив я. — Але чому? Чим воно гірше, ніж просто Птахи? Або Щури? Щури... По-моєму, це звучить набагато бридкіше, ніж Фазани.
Акула закліпав.
— Вам, напевно, відоме значення, яке всі вкладають у це слово, так?
— Так, — сказав він понуро. — Годі вже. Закрий рота. Тепер мені зрозуміло, чому перша тебе настільки не терпить.
Я подивився на кросівки. Акула був занадто високої думки про фазанячі мотиви, але цього я казати йому не став. Запитав тільки, куди мене переводять.