Для підтвердження теорії я перевірив Рудого.
Щурячий ватажок не надто надавався для викриття. Якщо прибрати зелені окуляри на півлиця й кривавий їжак нібито натурального волосся, то що залишиться? Нічого. З таким же успіхом це міг би бути перебраний під Щура манекен.
Я навіть трохи засмутився. І щоби знайти розраду, переключився на Помпея.
Чимось він віддалено нагадував Сфінкса. Певно, зростом. І лисиною. Тільки у Сфінкса лисина була натуральною. А Помпей на своїй залишив невеликий гребінь. Чорний і залакований до склянистості. А ще він був грубший. Тобто опасистіший.
Я прибрав геть косуху, як у Логів, панківський гребінь з маківки і пудру з лиця. Прибрав з коміра кажана, мимохіть пригадавши, що її, а точніше його, звати Сюзі та що йому недовго залишилося. Те, що вийшло, виглядало звичайно. Гарненький хлопчина, нічого особливого.
Раніше я не розумів, навіщо такому, як Помпей, зображати воскреслого мерця. А тепер дотямив, що це належить до правил Гри. Ватажок повинен бути блідим і зловісним. Помпей смаглявий; мабуть, йому доводиться переводити море пудри, щоби відповідати стандартам.
Зачарований образом Помпея, який наводить смертельну блідість з віхтиком для пудри в руках, я голосно фиркнув.
У сценарії все зазначено. Кожна дрібниця. На який бік зачісується Фазанячий проділ. Наскільки чорною є білизна Птаха, якщо він себе поважає. Які книжки дозволено читати Псам. Може, навіть Щурам іноді буває ліньки перефарбовувати волосся, але вони себе примушують, тому що такими є правила Гри. А Птахи, цілком імовірно, потай ненавидять будь-яку рослинність, у горщиках і без горщиків.
Наступний мій здогад був і зовсім простим. Я йшов до нього через усі попередні, навмисно не кваплячись, залишаючи його про запас, щоб нарешті ефектно встановити поверх усього іншого та закрити тему.
Повалення Помпеєм Сліпого — точніше, його розрекламований намір — також частина Гри. Неможливо постійно обігрувати одні й ті ж сюжети. Час від часу сценарій вимагає змін. Оголошена Помпеєм війна — якраз така зміна. Ватажок Псів залякує Логів, вправляється у метанні ножів, поводиться, як висловився Шакал, «не найкращим чином», глядачі жахаються, шпигуни бігають із табору в табір з донесеннями — людям є про що потеревенити вечорами. Усім цікаво — і нікому не страшно. Крім Лері. Лері тупуватий, він усе приймає на віру.
Я ще раз окинув оком їдальню. Як же все просто та по-дурному!
Хотілося зареготати й прокричати всім довкруги, що я їх розкусив. З їхніми метальними ножами та кажанами. З переворотами, пудрою на щоках і скорпіонами в пляшках.
Можливо, це все якось проступило у мене на лиці, бо Табакі враз відкинув набік виделку й запитав, якого дідька я маю вигляд такого самозакоханого придурка.
— А ось такого, — відповів я, показавши йому кінчик язика. Тут же похопився, що Шакал не терпить, коли його дражнять, але було надто пізно.
Він з такою швидкістю цілий зробився малиновим, неначе його ошпарили. Викашляв на тарілку непережований кусень і попросив Лорда схопити його й тримати якомога міцніше.
— Усі бачили, як цей виродок у пір’ї плюнув на моє сиве волосся? Усі? Зараз я випущу з нього кишки!
Сказане перебивалося кашлем, але прозвучало смертельно серйозно.
Лорд забрав у Табакі десертний ніж, зауваживши, що вигляд моїх кишок на підлозі їдальні зіпсує усім апетит.
Табакі кашляв, доки не посинів.
— Він думає, що прозрів! — долинуло до мене в перерві між приступами кашлю. — Що нібито він зрозумів щось украй, надзвичайно важливе! Чи є життя на Марсі, чи є життя після смерті або чому Земля кругла! Дивіться, як його роздуло!
— Це він після твого монологу розпухнув, — припустив Горбач. — Просто не звик іще.
— Нічого мене не роздуло! — обурився я. — Я не розпухнув, не роздувся, і взагалі дайте мені спокій!
— А це таки правда, — сказав Чорний з іншого краю столу. — Чого ти на нього налетів, Табакі? Уже й подумати ні про що не можна спокійно.
— Спокійно! — верескнув Табакі. — Це тепер називається «спокійно»? Коли на моїх очах однозграйник наливається зарозумілістю, оскотинюється та масно мружить очі, я, по-вашому, повинен мовчати? А потім жити поряд з оцією паскудною пикою? Якщо він збирається мати такий вигляд, хай завішає свою мармизу чадрою. Особисто я цього терпіти не збираюся!
— Він уже просто злий, — запевнив його Сфінкс. — Сам подивися. Переконайся — і заспокойся, будь ласка.
Але Шакал іще довго не міг заспокоїтися. Жував, відвернувшись, а потім раптом наскіпувався, пронизував мене гнівним поглядом — і знову відвертався. І було це зовсім не так смішно, як здавалося Лордові.